Кисилин: історія потужного освітнього центру Європи

27 Січня 2018, 17:14
3283

Високий рівень освіти – запорука добробуту у майбутньому. Це, на відміну від сьогодення, прекрасно розуміли раніше. 

Роль єзуїтів у розвитку освіти 

Кінець ХVІ- початок ХVІІ ст. був часом гострої ідейної боротьби в Україні. Все це супроводжувалось активним розвитком шкільництва та запеклою боротьбою між школами.

Старт кампанії дала діяльність єзуїтів. В Україні вони з’явились, як складова покатоличення українців. Однак, на відміну від інших колонізаторів, вони працювали вишукано. Діяли не тупою силою, а хитрим переконанням, основну увагу звернувши на молодь.

До речі, ще найближчі соратники засновника ордену Ігнатія Лойоли  – Єронім Надаль та Іоанн Альфонс Полянко, переконували свого шефа в тому, що викладання у школі є не менш важливою справою, аніж катeхiзація, проповідування, розвідувальна і контррозвідувальна робота. Бо єзуїти добрим прикладом залучатимуть «працівників до виноградника».

І вже невдовзі Європа покрилась мережею єзуїтських колегіумів. Звернули вони увагу і на Україну. Як писав 1573 р. у листі до провінціала один з найвидатніших письменників-єзуїтів Речі Посполитої, (і видний український історик, до речі) Петро Скарга: «Не шукаймо східних і західних Індій – Литва й Північний край є справжніми Індіями».

Між іншим, саме з ними в Україну прийшло і поняття гуманістичної школи. Оскільки ж головною метою нового шкільництва було розповсюдження католицької віри, то, аби якнайширше привабити молодь, її навчали й утримували в колегіях безкоштовно, водночас офіційно проголосивши принцип терпимості до віросповідання учнів-некатоликів. Викладали тут першокласні фахівці, що використовували передові для того часу прийоми навчання. Браку хороших підручників теж не відчувалось.

А от релігійні дисципліни практично не вивчались. Навіщо прямолінійно вбивати дітям до голови якісь ідеологічні постулати, коли це можна робити між іншим? Члени ордену були вправними «ловцями душ», здобуваючи нових і нових вірних завдяки продуманим засобам впливу на світ емоцій молодої людини.  Блиск ерудиції і манер професорів[1], пишні театралізовані процесії, шкільні вистави на релігійну тематику, хорові декламації, участь втаємничених у студентських релігійних братствах однаково приваблювали і юнаків-католиків, і юнаків-православних.

Однією з характерних рис єзуїтської освіти вважають її космополітизм. Принцип наднаціонального був закладений в її основу з огляду на доктрину  універсальної римо-католицької церкви. Але, з іншого боку, так ієзуїти втілювали в життя й ідеї «освіченого благочестя» людини Епохи Відродження – Еразма Роттердамського.

Спираючись на культ слова, виплеканий ранніми гуманістами, єзуїти ввели в навчальний обіг тексти античних авторів та розробили техніку їх детального аналізу й наслідування, як стилістичного еталону. Паралельно учням єзуїтських колегіумів прищеплювався кодекс високих зразків християнської етики та доброчесної поведінки, котрий і мали плекати дібрані під кутом зору християнської етики античні тексти. Недарма Лазар Баранович зауважив: «єзуїти навчили Русь латини». Власне єзуїтська освіта давала і безпосередні взірці, й істотний поштовх до видозмін в українській культурі та освіті, бурхливо започаткованих на зламі середньовіччя і нового часу.

Фактично, єзуїтська освіта стала своєрідним знаком якості. Туди без остраху віддавали своїх дітей православні шляхтичі, міщанська верхівка, ба, навіть священики. А що поганого? Діти отримували першокласну освіту та надію на краще майбутнє. Нічого поганого, антиукраїнського там нібито не вчили. Тут не можу не згадати заповіт нашого земляка, одного з основоположників української літератури Василя Загоровського. Інструктуючи виконавців своєї останньої волі, як виховувати малолітніх синів, цей адепт православ’я наголошував «абы писма своєго руского и мовенья рускими словы и обычаєв цнотливых и покорных руских не забачали». Проте коли підростуть, радив віддати до єзуїтів, «бо там хвалят дітям добрую науку». 

Найбільш потужні єзуїтські колегіуми

Ну, це 1577 р. Але, майже півстоліття по тому, інший православний шляхтич з герба «Абданк», суворий ревнитель старовини Михайло Хмельницький, віддав свого сина Богдана-Зіновія до такої ж єзуїтської школи. І не вбачав у цьому жодних суперечностей із своїми поглядами.

Найбільш потужними були Львівський і Луцький колегіуми У другій половині XVII ст., зважаючи на рівень своїх програм, львівські єзуїти навіть намагалися здобути для школи титул академії, однак не змогли подолати конкуренції Краківської академії, не зацікавленої у надмірному піднесенні надто близького сусіда. Своєї мети вони добились у 1661 р., отримавши статус університету. Цей заклад успішно функціонує і нині. Називається він Львівський національний університет імені Івана Франка.

Блиск єзуїтської освіти часто мав кардинальні наслідки для православних. Спершу обертаючись некорисними для православ’я, а далі (не без допомоги єзуїта-наставника) – і релігійною конверсію. Поряд з отриманням хорошої освіти учні перетворювались на ворогів свого народу. Про підступні приховані плани єзуїтів вже у ХVІІІ ст. написав інший наш земляк – генерал Ордену Ієронім Загоровський. Це була літературна «бомба», миттєво перекладена на усі європейські мови. Ефект його книжки можна порівняти із спогадами іншого генерала – Олега Калугіна,  чи з відкриттями Єдварда Сноудена.

Але, повернемось назад. Вперше, про двозначну роль єзуїтської освіти в Україні замислились наприкінці ХVІ ст. Власне, завдяки розповсюдженню єзуїтських шкіл, які давали хорошу освіту зі знанням іноземних мов у поєднанні з католицькою вірою, стало можливим запровадження Берестейської унії 1596 р.

Слід було щось протиставити єзуїтам. Перша православна школа вищого ступеня (фактично – академія), як відомо, з’явилась в Острозі. Мережа шкіл згодом стала діяти при братствах. Вершиною українського православного шкільництва стала Києво-Могилянська академія, створена за єзуїтським зразком. Школи вступили у запеклу боротьбу. Тут було все: пропаганда, чорний піар, шпигунство, інтриги, дуелі, кілери. Але це тема для окремої розповіді.

Між тим, на Волині з’явилась третя сила. У другій половині ХVІ століття шкільництво зазнало суттєвих змін у зв’язку із поширенням реформації. На той час у Речі Посполитій ще панувала релігійна терпимість, що сприяло переселенню сюди як окремих вільнодумців, так численних громад з Європи: голландських анабаптистів, залишків таборитів, російських єретиків і т.д.

В Україні виникло понад 150 громад, майже половину яких становили соцініани. Це вчення дістало назву від імені Ф.Социни. Він заперечував існування трійці, проголошував Христа людиною, а не богом, відстоював свободу совісті, відкидав догмати про первородний гріх і приреченість людства. А в своїй роботі, соцініани особливого значення надавали якраз освіті. Вони її вважали головним шляхом самовдосконалення і подолання гріховності людської натури. Тож не дивно, що повсюди, де виникали їхні громади, з’являлись і школи. До речі, вже згадану модель гуманістичної школи розробили якраз протестантські гімназії.

Поява у Кисилині школи, що стала відомою на всю Європу

В заснуванні соцініанських громад брали участь українські шляхетські роди Баліїв, Сенют, Гойських, Пронських, Чапличів-Шпановських, Немиричів і т.д. Впливовим протестантом був володимирський земський суддя Гавриїл Іваницький. Його помістя Іваничі, стало одним із соцініанських центрів, поряд із провідним центром – Кисилином. Згодом, власники Іванич і Кисилина породичались. Не можна не зауважити, що протестантські письменники до числа таємних прихильників соцініанства відносили Романа Гойського і князя Острозького. Наскільки це відповідає дійсності зараз судити вже важко.

Серед впливових меценатів слід згадати авторитетного земського луцького суддю Федора Чаплича. Сам він, щоправда, залишився православним, але обидва його сини – Мартин і Юрій, перейшли до цієї конфесії. Згодом, до соцініанства примкнула уся лінія Чапличів-Шпановських. До речі, її представники  свій час активно виступили проти унії на Соборі 1596 року. У 1612 році соцініани намагалися укласти договір із кальвіністами. У переговорах брали участь і згадані волиняни.

Того ж року соцініанська громада з’являється у маловідомому містечку Кисилині.  І вже у 1614 р. тут працювала школа, що стала відомою на всю Європу.

Відомий сучасний вчений Петро Троневич зауважує, що колись містечко належало родині Киселів, тих самих. Згодом перейшло до Чапличів. І першим ректором школи став якраз Остап Кисіль (Євстафій Гізель), імовірний автор полемічного твору «Антапологія...», в якому критикувалась ідея унії православних із католиками. Гізель належав до високоосвічених людей, володів багатьма мовами,прославився як перекладач, твори якого виходили у багатьох країнах. Після Киселя школою керували Людвіг Холлайнсен, Петро Стегман і голштинець Теодор Семонід (Філіп Косміус) – автор твору про папство.

До речі, як зазначалось, старший Чаплич був православним. Православними були і чимало друзів нової школи. Водночас, стосунки обох конфесій були далеко не безхмарними. Той же Кисіль вів запеклу боротьбу із іншим великим українцем – Мелетієм Смотрицьким. Написав книгу із критикою його поглядів. А присвятив її … Петрові Могилі. Тож ця боротьба добре ілюструє тогочасні взаємини між православними і соцініанами, боротьбу різних течій  в самому православ’ї.

Після смерті батька брати Чапличі, вступивши у спадок, своє майно використали для поширення соцініанських ідей. Якраз Юрію, серед інших маєтків належало і містечко Кисилин. Тут була його резиденція, тож тут і сформувався найпотужніший центр общини. Юрій збудував кам’яний храм, при якому стала діяти школа. Невдовзі вона перетворилась на один із найбільш потужних освітніх центрів України.

У свою чергу брат Юрія – Мартін у своєму помісті у Береську також організував общину і школу, щоправда не такого рівня як кисилинська. Общини існували і в інших помістях Чапличів.

Дослідники соцініанства зазначають,що ця течія покинула Україну в роки Хмельниччини. Повсталий народ ненавидів шляхту і не надто вирізняв її різновиди, усю вважаючи «ляською».На Волині, у будь-якому випадку, на киселинщині, було трішки інакше. Тут до протестантства вступали представники найрізноманітніших станів – і селяни і міщани. Той же ректор – Остафій Кисіль, був волинським шляхтичем. А пастором – козак із Півдня України, Матвій Твердохдіб. Щоб картина не виглядала надто ідилічно, мусимо додати, що брати-пропагандисти усіх селян, що переходили в аріанство, звільняли не лише від робіт на поміщика, але й від інших повинностей. Український історик Ірина Ворончук навіть стверджує,що таких селян ті звільняли з кріпацтва. Тож не дивно, що усі селяни відчули раптову симпатію до соцініанства, а до протестантської громади у Кисилині та околицях увійшло чи не все місцеве населення.

Розквіт Кисилинської академії

Кисилинську академію відвідувало чимало знакових на той час діячів, прізвища яких майже нічого не скажуть сучасникам. За винятком кількох. Із лекціями сюди прибували брати Юрій і Стефан Немиричі. Зрештою Юрій Немирич був шкільним товаришем Ол.Чаплича, що став власником Киселина. В подальшому той повторив долю свого друга.

Вважається, що до Киселинської академії був причетний Андрій Вишоватий (1608 - 1678), внук Ф.Социна і один із провідних ідеологів пізнього социніанства. Наприкінці 30-х рр., у 40-х рр. XVII ст. він перебував на Волині, виступав перед своїми одновірцями. Вишоватий відомий, як автор теологічного твору «Релігія, відповідна розуму». В цьому творі було запропоновано концепцію «розумної релігії». Пізніше її використали представники французького просвітництва, а в період Великої французької революції навіть було запроваджено культ розуму.

Учений, письменник, активний релігійний діяч, він налагоджував тут не лише шкільництво, але і книгодрукування. Агітує на переїзд сюди багатьох соцініанських учених, викладачів, літераторів.

Тут жили і працювали видні просвітителі і гуманісти: Андрій Вишоватий, Юрій Дурош, Ян і Лаврентій Стеґмани, Єжи Волькер, Ян Пасторіус, Юхим та Лука Рупньовські, Іван Дем’янович, Ян та Христофор Стоїнські. Останній навіть зробив політичну кар’єру. Сучасники відзначали, що «з ним навіть Адам Кисіль охоче раду мав».

У Киселині народились один з найбільш відомих польських поетів Якуб Теодор Трембіцький (1643-1720) та його брат Павло.

Діяльність потужного освітнього центру надала містечку і політичної ваги. У 1638, 1639 та 1640 рр. тут відбувалися соцініанські з’їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч чоловік. Сюди приїздили представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн. Фактично, Кисилинсько-Береський збір набув статусу місцевого сеймику. Найбільшу активність тут проявляли Чапличі, Абрамовичі, Гулевичі, Островичі, Суходольські, Любенецькі, Іваницькі, Братковські. Не останні люди на Волині.

Соцініанство піднімало чимало важливих питань, передусім тих, що стосувались свободи совісті і поваги чужих переконань. Водночас, ним ігнорувались питання соціальної нерівності.

З цього приводу, Д.Левицький навіть наголошував на тому, що в Україні їх контингент складався майже винятково із шляхтичів, котрі навіть не вживали мови свого народу. Якщо перші послідовники соцініанства ще дбали про видання для простого народу сектантських книг і навіть про переклад українською мовою нового завіту ( Негалевський), то їх наступники вже були  носіями польської культури. Той же Юрій Немирич більшу частину своїх творів писав польською мовою. Імовірно, нею ж він читав і лекції.

Це твердження слід уточнити. У Кисилині, як бачимо, соціальна база була значно ширшою. Відповідно і конфесійна діяльність набувала національного забарвлення. Скажімо, на Кисилинському синоді 1639 р. було прийнято рішення про роботу над черговою редакцією «Раківського катехизису» та «Катехизису» Єжи Шомана для розповсюдження серед місцевого населення, обговорювалась  і можливість перекладу головних соцініанських творів руською мовою.

Початок шкільних війн

Успіхи конкурентів стривожили католиків. Передусім – єзуїтів. Обидві сторони активно використовували економічні методи, скуповуючи майно конкурентів, методи таємної війни та вели запеклу ідеологічну боротьбу. Послідовники «серця Ісусового» свою увагу зосередили на дискредитації конкурента. Країною стали поширюватись дописи про низьку якість нових шкіл, розбещення там учнів і багато іншого. Кисилин, щоправда, поки залишався осторонь атаки. Основну увагу єзуїти приділили боротьбі з академією у польському місті Раковець. Та діяла зтаким розмахом, що саме місто стали називати «сарматськими Афінами».

Врешті католики вдалися до сили державного примусу. І хоча сейм підтвердив права дисидентів, ультракатолики внесли уточнення, що постанова не поширюється на секти, котрі відкидають божество Ісуса. З огляду на те, що Кисилин себе позиціонував і як політичний центр, опозиціонери зібрались саме тут. Врешті, у 1632 р. до Володимирської гродської книги було внесено офіційний протест проти такого уточнення. Що характерно, серед підписів були й автографи  запеклих прихильників православ’я: Лаврентія Дравинського, ловчого волинського Юрія Пузину і князя Миколая Четвертинського. Соцініан підтримали представники інших дисидентських сповідань на чолі із гетьманом литовським Криштофом Радзивілом.

Ультракатолики вибрали не надто вдалий час для наступу. Почалася т.зв. Смоленська війна і уряд знову став загравати з козаками, дисидентами і взагалі, усіма, хто міг воювати. Коли з’являлась небезпека, у Речі Посполитій завжди згадували і про братні народи і про рівність. Того ж Богдана Хмельницького саме тоді стали величати «першою шаблею Речі Посполитої». Правда, така ідилія  тривала не довше, аніж існувала сама небезпека. А  далі «браття» знову ставали «хлопами».

Тож, у 1638 році соцініани таки зазнали репресій. Втім, підставу єзуїтам вони дали самі. Ми маємо  на увазі раковецький конфлікт, після якого  «сарматські Афіни» були закриті.

На початку це посприяло ще більшому розквіту волинських шкіл. Адже втративши свій центр у Польщі, соцініани стали перебиратися на Волинь. Передусім, якраз у Кисилин, що мав стати новими «Афінами».

Тут ще був живий Юрій Чаплич із дорослим сином Олександром, а в Береську керували сини Мартина – Андрій і Олександр, що повернулися із навчання за кордоном.

Сюди перебралися вигнані із Ракова і Любліна професори Матвій Твердохліб, Якуб Гриневич-Їжановський, Лука Рупневський. Двоє останніх на той час вже були відомими письменниками. Стараннями цих вчених кисилинська школа отримала статус академії. При ній було відкрито також спеціальний богословський відділ що готував священиків. А в Береську діяв її філіал під ректорством Рупневського.

Нова академія не відчувала нестачі в учнях. Сюди охоче поступали діти із різних конфесій. Причому, слід зазначити що в академії практикувались більш досконалі методи аніж у єзуїтів. Академія славилась і своєю віротерпимістю.

З цього часу Кисилин стає протестантським культурним центром Східної Європи. І вже невдовзі католики знову вдалися до адміністративного тиску. У 1640 році католицький біскуп у Луцьку та володимирський декан Станіслав Урбанович подали в суд на Юрія та його племінників Андрія та Олександра, звинувачуючи їх у переховуванні  вигнаних із Ракова аріанських пасторів і вчителів, самовільному відкритті аріанських академій і інших шкіл « на заразу людей молодих і християнських дітей», організації сектантських з’їздів і соборів та поширення «декретами соймовими і трибунальськими заборонено, а правом посполитим і одностайним голосом за чортівську декларовану секту аріанську». Разом із Чапличами на суд були викликані усі кисилинські і береські « міністри, придеканти, магістри і бакаляри». Вже сам перелік посад вказує на досить розгалужений управлінський апарат у містечку.

Судове слідство встановило. що у школах навчалась велика кількість юнаків і дітей різних станів. Вкрай чисельними були і з’їзди. Траплялось, що до Киселина збиралось до 3 тисяч чоловік не лише із Речі Посполитої, але і  з-за кордону. Цікаво, але на процесі католики виступили на захист православ’я, дорікаючи Чапличам, що ті навернули в єресь багатьох православних священиків. Таким чином, в ідеологічній боротьбі були придатними усі методи.

На той час Чапличі почували себе досить впевнено і не боялись жодних погроз. Більше того, мали достатньо сил і можливостей для нападів на вороже налаштованих сусідів.

Тож єзуїти уважно стежили за конкурентами, вичікуючи зручної нагоди для завдання не просто удару, а смертельного. Зручна нагода трапилась три роки по тому. У 1643 р. до актової книги володимирського гродського суду було внесено декрет із обвинуваченням бурмістрів, міщан і передміщан кисилинських, котрі звинувачувались у нехтуванні « кров’ю християнською, самі будучи аріанської секти».

Переслідування, що знищили Кисилинську академію

Там мова йшла про кримінальний злочин. Кисилинці напали на затурцівського міщанина – кравця, котрого вбили і потім поховали за аріанським обрядом. Що стало підставою конфлікту не зазначається. У будь-якому випадку, вбивство тоді було річчю буденною, а от поховання за своїм обрядом представника іншої конфесії – серйозним злочином.

Крім кримінальної відповідальності, обвинувачі вимагали відшкодування збитків, котрих вони ніби-то зазнали від поширення секти. У книзі люблінського трибуналу за 1644 рік ці збитки вони оцінювали у 200 тисяч польських злотих.

Таким чином, проти Чапличів велось одночасно кілька судових процесів. Врешті, у 1644 р. Люблінський трибунал наказав закрити засновані школи та громади на Волині. Причому Чапличі змушувались зруйнувати самі приміщення і вигнати усіх єретиків. Понад те, Юрій Чаплич визнаний більш винним, аніж племінники,заплатив штраф тисячу червінців та зобов’язувався під загрозою позбавлення честі  передати до суду кисилинських пасторів і вчителів.

Рішення люблінського трибуналу він так і не виконав. Втім, значною мірою це було і нереально. Адже до соцініанства належали практично усі киселинські міщани, ну а викладачі і духівники спокійно переїхали до інших місць. Зрештою, Юрій Чаплич був засуджений до інфамії та повторного штрафу  10 тисяч червінців. Інфамовані були і втікачі із Кисилина.

 З цього часу починається ціла низка соцініанських процесів на Волині, в ході яких постраждала навіть відома родина панів Сенют.

У 1647 р. вироком сеймового суду закривають всі социніанські школи і друкарні в Речі Посполитій. Все це католицька партія сприйняла як сигнал до масових переслідувань социніан, і у 1648 р. вони втрачають будь-який правовий захист на території Речі Посполитої. З цього приводу Й. Лукашевич писав: «У Польщі відновилися страшні часи іспанської інквізиції, і чимало єретиків гинуло тоді на вогнищах».

Тим не менше, Юрієві Чапличу вдавалось опиратись грізним судовим вирокам. Більше того, він відкрив школу у Дажві, що була філіалом Кисилинської академії. На жаль, про цей навчальний заклад майже нічого не відомо. Адже школа діяла на нелегальному становищі.  

Згодом Олександр Чаплич, як і багато хто з волинської шляхти, пішов на службу до Хмельницького, присягнувши йому. Загалом таких шляхтичів у гетьмана було настільки багато, що згодом, при підписанні Гадяцького договору, довелось вносити туди окрему статтю, згідно з якою скасовувалось кримінальне та інше переслідування та проголошувалась реабілітація тієї шляхти, що служила на початку шведам, а потім гетьману. З їх числа можна згадати відомого розвідника Прокопа Верещаку та Гаврила Гулевича. До речі, і підготовці цього договору наш земляк брав активну участь, та й взагалі,займав помітне місце в оточенні Івана Виговського.

І у Визвольній війні українського народу, і під час «Потопу»соцініани продемонстрували мінімальну лояльність ворожій до них Речі Посполитій. Польський уряд відповів безапеляційно: на Варшавському сеймі у 1658 р. прийнято рішення про вигнання социніан з Речі Посполитої. Вони, якщо хотіли залишатися на батьківщині, повинні були відректися від свого віровизнання, в іншому випадку - залишити державу протягом трьох років. Потім цей термін було скорочено до двох років.

Зазначені переслідування й поклали край діяльності Кисилинської академії, яка, за наявності навіть елементарних умов для існування, могла б перетворитися в один із найбільших освітніх центрів Східної Європи. Католики доклали чимало зусиль для викорінення социніан у Кисилині. З цією метою тут на початку XVIIІ ст. було побудовано монастир і костел кармелітів.

А  архів кисилинської академій було вивезено аж до Румунії. Там він зараз і знаходиться.

 
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024