Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Роговичі
Роговичі

Чим живе найменше село Локачинського району

11:00 10.06.2018
802

У селі Роговичі люди живуть дружно, знають одне про одного майже все, точно пам’ятають коли у кого день народження і не забувають привітати. А в кожній хаті передплачують і читають районну газету «Селянське життя».

При в’їзді в село гостей привітно зустрічає вулиця Набережна, яка щойно почавшись, одразу ж і закінчилась, бо тут, як виявилось, тільки дві добротних оселі. До наступного будинку Рогович треба подолати близько кілометра. Туди веде грунтова дорога.

Вулиця Злагоди дивує своєю природою. Окрім фруктових дерев, садиби роговців звеселялися зеленокосими березами, а повсюди росте бузок. В маленькому селі і людей, звичайно, зустрічається мало.

Ось неподалік троє його мешканців, що в полі працюють, довгий час супроводжують мене поглядом, намагаючись розпізнати, хто ж це прямує до їхнього села. Бо не часто тут можна побачити «чужих». Біля оселі Світлани Петрук почула пожвавлену розмову, яка переплітається з веселим дитячим лепетом. Без роздумів прямую до них. Виявляється, тут проживає найменшенький житель села – Артемчик Головчун, якому в березні виповнився рік.


«Дітей в нашому селі (до 18 років) є 11, – ділиться Зоя Кондратюк, яка якраз прийшла до Петруків у гості, – а найстаршим у Роговичах є Мефодій Якубович Андрощук, 1931 року народження». Дізналась також, що у Роговичах є 20 будинків, проживає 57 людей.

Запитую, як заробляють люди на прожиття?

– У всіх є господарство: корови (у трьох господарствах тримають навіть по 3 корови, а в одному – 6), п’ятеро коней є в селі, кури, гуси, свині. Хтось вже має пенсію, дехто здаючи молоко, отримує якусь копійчину; хтось за кордоном на заробітках, і тільки п’ятеро жителів, які мають роботу, але не в селі. Так і є, бо єдиний діючий об’єкт у Роговичах - медпункт. Його приміщення – це старенька орендована хатина. Медпрацівник Зоя Олександрівна Нерода, основне місце роботи якої в с. Марковичі, навідується сюди у визначені дні та при потребі.

Ідучи селом із Зоєю Кондратюк, вгледіла, що якраз навпроти її оселі, по інший бік дороги, самотньо стоїть Хрест – просто серед поля, де росте озимина.

«Там, де зараз Хрест, була фігура Матері Божої, споруджена зусиллями ще польської пані, але комуністи розрушили все. Саму фігуру, за переказами старших людей, кинули чи то в річку, чи в болотах втопили – цього донині ніхто точно не знає, бо робилося все вночі, щоб не змогли люди протистояти їх задуму. А підніжжя використали для братської могили». – говорить жінка.

Побачивши неподалік водонапірну башню запитую, де беруть воду?

–Башня в нас давно недіюча, ще відколи згорів насос. Сільська рада коштів не виділила, а людей в селі мало, щоб власними силами відновити її роботу, то воду беруть з криниць. Ми з чоловіком придбали собі міні-башню.

До церкви та поштового відділення жителі Рогович добираються в Заячиці, до сільради – в Козлів. До дитячого садка і школи – в Марковичі або Локачі. Коли треба щось купити – їдуть в п’ятницю на базар, в інші дні прямують до марковичівського магазину.

– Хоча в нас раніше все було. Село мало не одну, як зараз, а три лінії. У 50-х роках була школа, дитсадок, церква, нова бригада колгоспна. Довго ще магазин діяв, а тепер навіть його приміщення вже продане. І дійсно, на місці колишнього магазину, я побачила пустку із залишками фундаменту та купами битої цегли, що поросли бур’янами. – ділиться спогадами 76-річна жителька Тетяна Петрівна Владарчик.

Тетяна Петрівна показала мені ще колишнє приміщення дитсадка, яке знаходиться якраз навпроти її оселі. Виглядає воно нині самотньо своїми дірявими вікнами із занедбаного саду.

– Дітей з десять відвідувало дитячий садок. В одній кімнаті орендованої хатини була спальня для діток, в іншій – жили її господарі. Надворі була збудована плита, на якій варили вихованцям їсти. 2 працівники було – вихователь і кухар, - згадує про 50-ті пані Тетяна.

Повертаючись назад сільською вулицею запримітила, що частина грунтової дороги вимощена шахтною породою, а обабіч дві купи щебеню лежать. Зі слів жительки Рогович Олени Ничипорук за проектом дорога мала бути вимощена щебенем від трансформатора до могилок ще восени. Бо, особливо на цій ділянці, вона розбита «газовиками», які доїжджали до свердловин в кінець села. Але поки що білощебеневе покриття є тільки «на папері».

Коли побачила, що назустріч ідуть двоє малят, була приємно вражена. Михайлик і Софійка, розговорившись, зізналися, що якби в селі було багато діток, то було б весело, і мали б з ким гратися. З ностальгією згадують роговці й село Кременець, до якого їм було рукою подати. Тепер на місці цього населеного пункту лише дві хати-пустки. А розташовувався Кременець всього в п’яти кілометрах від Локач. Хатини, які одна від одної за півкілометра, важко відшукати. Вони надійно сховалися в обіймах покинутого саду.

«А колись тут було 20 будинків. Я дуже любила своє село», - говорить колишня його жителька, а нині мешканка Рогович Галина Антонівна Мочеброда (на фото).

Нині їй 81 рік. Із Кременця вона переселилась у 1975 році, хоча своєї хати перевозити не стала. Так і стоїть вона на місці села, яке у 2000-х було виключене з переліку населених пунктів Локачинського району.

Людмила Мельничук

Коментарі
18 червня
Вчора
16.06.2018
15.06.2018
14.06.2018
13.06.2018
12.06.2018
11.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин