Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Сергій Жулінський
Сергій Жулінський

Сергій Жулінський: «Завжди радію аншлагам в залі і кожному успіху наших вихованців»

16:00 22.06.2018
429

В Локачинській дитячій музичній школі, яка цьогоріч відсвяткувала 50 років з дня заснування, працюють справжні професіонали музичного мистецтва. Одним із них є викладач та заступник директора з навчально-виховної роботи Сергій Анатолійович Жулінський.

В інтерв’ю нашому кореспонденту він розповів про тонкощі своєї роботи.

– Пане Сергію, то правда, що ви раніше працювали у сферах, зовсім не пов’язаних з музикою і взагалі творчістю?

– Так. По закінченню Брестського музичного коледжу, вирішив повернутися на Батьківщину. Але із розпадом Радянського Союзу роботу за спеціальністю було знайти важко, тим більше в такому маленькому селищі як Локачі. Бути в статусі безробітного теж не хотілося, тож мусив перебиватися тимчасовими заробітками. Трохи працював водієм у Полімері, пізніше – інженером в комунгоспі. Це насправді був хороший досвід, проте душа завжди тягнулась до прекрасного. Не раз навідувався в місцеву музичну школу і просився на роботу, але вільних вакансій не було. Та якось зателефонував тодішній директор і запропонував поповнити їхній колектив. Мене прийняли викладачем по класу сопілки та флейти. Яка ж це була радість, адже колись й сам у цих стінах здобував ази музичної грамоти.

– То, напевно, досі пам’ятаєте, як давали тут перші уроки.

– Авжеж. Відверто скажу: спочатку було складно, адже багато чого за десять років призабув. Та й контакт з дітьми знайти для початківця завдання не з легких. Важливо відразу ввійти в довіру до кожного, стати йому другом. Доводилось готуватися до занять і в позаробочий час, годинами вдома відшліфовував техніку гри. Надихали мене на плідну працю самі учні, їхні наполегливі, хоч й не завжди вдалі, спроби взяти високу ноту, видути правильний звук. Інколи це виглядало дещо кумедно. Проте, коли вже чуєш, як хтось з твоїх вихованців на сцені награє цілісну мелодію, то душа просто радіє. Приходить розуміння, що усі старання не були марними.

– Три роки тому вас призначили на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. Чи важко ці обов’язки поєднувати з викладацькою діяльністю?

– Буває по-різному… Моє основне завдання як завуча належно організувати навчальний процес. Нині у нас навчається понад сотню учнів, переважна більшість яких добирається рейсовими автобусами з сіл, в тому числі й віддалених від райцентру. Тож, складаючи розклад занять, намагаюсь підлаштовуватись під кожну дитину, тримаю зв'язок з батьками вихованців, узгоджую усе з колегами. Також в моїй компетенції дбати про злагоджену роботу пришкільних творчих колективів. До слова, таких у нас налічується близько десятка, зокрема – духовий оркестр, дитячий хор, естрадний ансамбль, оркестр народних інструментів тощо. Проведення репетицій, шкільні концерти, підготовка творчих звітів – усі організаційні питання обговорюємо і узгоджуємо на засіданнях відділів, різних нарадах. Відбувається це за моєю участю і директора музичної школи.

– Вихованці цього навчального закладу переважно діти з сільської глибинки. Проте це не заважає їм гідно виступати на різного рівня конкурсах. В чому ж секрет?

– Талант дитині дається Богом і не має значення з маленького села вона чи великого міста. Наша мета – розпізнати оці природні задатки і допомогти максимально їх розкрити. А далі вже спрацьовує ефект трикутника: учень-викладач-батьки. Кінцевий результат однаково залежить від кожної з цих граней, а зокрема трудолюбивості дитини, професіоналізму наставника і підтримки рідних. У Локачинській музичній школі це успішно працює. Дійсно маємо чим пишатися, адже наші юні музиканти неодноразово здобували призові місця не лише в обласних, а й на всеукраїнських та міжнародних конкурсах, ставали лауреатами і дипломантами. Такі здобутки безумовно підносять рейтинг установи на вищий рівень і стимулюють в подальшому розвиватись як дітей, так і викладачів.

– Ви прагнете, щоб про успіхи учнів і взагалі про діяльність закладу побільше писала наша газета, завжди публікуєте якісь новини з шкільного життя в соціальних мережах. Чому це так важливо?

– Музиканти – люди публічні, для них важливо бути почутими і побаченими широкою аудиторією. Так само і наші вихованці хочуть демонструвати набуті уміння не лише на іспитах. З цією метою постійно залучаємо їх до шкільних і позашкільних концертів, різних мистецьких заходів. Нещодавно навіть їздили з виступами в деякі загальноосвітні школи району. Коли ж діти бачать свої фото в газеті чи у Фейсбуці, то взагалі натішитись не можуть, вихваляються один перед одним. Це – момент слави, маленька популярність, привід для гордості батьків та рідних. А для тих, хто ще тільки думає освоїти гру на якомусь музичному інструменті, такі публікації слугують додатковим нагадуванням про існування нашого мистецького закладу.

– Нині ситуація з набором учнів покращилась?

– Якщо раніше нашим викладачам, в тому числі і мені, приходилось їздити по школах й агітувати дітей записуватись в музичну школу, то в останні роки усе змінилось. Усіх бажаючих не можемо прийняти на навчання. Нині маємо аж 120 учнів. І є тенденція до подальшого зростання їх кількості. Це, звичайно, тішить і вселяє віру, що, попри реформи і всілякі нововведення в галузі освіти, наш заклад існуватиме та процвітатиме.

– Нехай так і буде. Дякую за цікаву розмову. Й надалі одержуйте від роботи лише задоволення.

Інтерв’ю взяв Павло КОСТЮЧКО.

Коментарі
21 липня
Сьогодні
Вчора
19.07.2018
18.07.2018
17.07.2018
16.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин