Жити попри війну, жити попри смерть. Будувати плани, і знати, що вони збудуться
-
-
>
-
>
-
>
БЛОГ
8595
Сьогодні мені 23. І жодного разу в житті не думала, що вони пройдуть у війні.
Я дуже любила читати книги, де сюжет розгортався під час чи після війни: улюблені «Анна Франк», «Крадійка книжок», «Список Шиндлера», «У війни не жіноче обличчя», «Життя у позику», «На Західному фронті без змін», «Маленькі жінки».
Найбільше дивували сила та прагнення жити відчайдушних та закоханих у життя людей. Жити попри війну, жити попри смерть. Будувати плани, і знати, що вони збудуться, попри все. Кохати. Вчитися. Посміхатися. Читати. Хворіти. Мріяти. Займатися буденними справами та просто жити.
Тепер кожен з нас зрозумів як це, зрозумів, що попри все, жити потрібно, і головне – не відкладати на потім те, що дуже хочеться сьогодні.
Зараз, кожен мій ранок починається однаково. Кожен вечір – закінчується теж. Жоден день не проходить без щогодинного моніторингу новин. Жоден ранок не існував без дзвінка до мами, аби запитати, чи дзвонив тато. Якщо ні – мушу подивитися, коли він востаннє був в мережі.
Тільки нещодавно, я навчилася жити знову. Це як маленькими спробами вдихати повітря. Бо, здається, за той довгий час, життя зупинилося. Не існувало нічого окрім жахливих новин, окрім війни… І я навіть не секунду не можу уявити, як тим, хто там…
Але коли виходиш на вулицю, бачиш, що життя триває. Люди хапаються за можливість жити. Я стараюся проживати дні. Як і всі. Потім трапляється щось страшне, болюче, і ти знову падаєш, і здається - дуже низько. Але потім приходить ранок, а більшість ранків - сонячні, пам'ятайте. І починаєш все з початку.
Чи були у моєму житті випробування? Як і у всіх. Здається, цього разу точно не вигребеш. Але ні, все минає. Вже давно життя показало, що на День народження варто загадувати лише одне бажання – аби всі рідні були здорові, аби у всіх все було добре. Більше нічого не було важливо.
Цього року бажання інше, як і у всіх. Мир попри усе. Аби ранки були з кавою, близькими та смачними сніданками, а не жахаючими новинами. Аби ми знову раділи промінню сонця, весняному вітру та муркотінням котів.
Я знаю, що це буде скоро, бо у нас найкращі захисники, найкращі люди, найкраща країна. Під час війни, то особливо видно. Бо десятки історій і справ людей, які поруч, та й тих, що досі були не знайомі тобі, доводять до сліз, бо люди роблять усе, аби поскоріше настав мир.
