Житель Затурець розповів, чому підписав контракт, і як пройшло його бойове хрещення в зоні АТО

06 Квітня 2019, 11:45
Роман Доскуч 4700
Роман Доскуч

24-річний Роман Доскуч про кар’єру військового раніше навіть не замислювався. Чоловік працював у державній службі охорони. Хоча за спеціальністю він автослюсар.

Якийсь час перебивався й тимчасовими заробітками в Польщі. Та стабільної роботи до душі, як і більшість теперішньої молоді, не мав. Усе змінилось після того, як відвідав з особистого питання одну державну структуру.

«Втративши військовий квиток, я звернувся у Локачинський районний військкомат, щоб поновити цей документ. Тут й розповіли про численні переваги професійної армії, запропонувавши йти на контракт. А оскільки я на той час був у статусі безробітного, то вирішив спробувати. Морально готувався до того, що доведеться виконувати завдання в зоні АТО» – розповідає чоловік.

Контракт Роман підписав у 2016 році: якраз у свій День ангела – першого грудня. А вже через два місяці в складі 14-ї окремої механізованої бригади відправився на передову. Його взвод «кинули» на Луганщину – в Новоайдарський район. Бійці потрапили відразу на першу лінію фронту, де найближчий вогневий рубіж противника знаходився всього за 1200 метрів.

«До сепаратистів, які зайняли житлові будинки в селі Довге, було рукою подати.Розділяла наші позиції єдина перепона – глибоководна річка Сіверський Донець, що унеможливлювало прямі сутички. Прибічники «руського міра», попри Мінські домовленості, періодично гатили по нас з мінометів та крупнокаліберних кулеметів. Обстріли, бувало, вели й в нічну пору доби. Та просунутись ворогу вперед не вдалося. Пробувши там десять з половиною місяців, наш підрозділ відправився на ротацію», – описує своє перше місце дислокації військовослужбовець.

Та попереду, як нині згадує Роман, чекало ще вісім непростих фронтових місяців… «Поблизу Катеринівки, де дислокувався наш батальйон під час другого виїзду на Схід, було дійсно гаряче… Воювати доводилось в посадках. Територія проглядалась погано, а дистанції для ведення вогню здавалися незначними.

У тих умовах найкращою зброєю для солдатів були власні інтуїція, слух та зір. Рятувало це, на жаль, не завжди: від куль снайперів на сусідніх позиціях полягло двоє побратимів» – ділиться сумними спогадами. Але служба за контрактом – це не тільки війна.

Велика увага в армії, зі слів мого співрозмовника, нині приділяється військовій підготовці як новобранців, так і бувалих солдат.

«Бійці нашої (Володимир-Волинської) бригади періодично відправляються на полігони до сусідніх областей. Мені, скажімо, доводилось брати участь у навчаннях, які проводились на Львівщині спільно з іноземними бійцями. Разом з інструкторами НАТО відпрацьовували штурми, атаки, прийоми оборони тощо. Багато корисних навик набувається й під час бригадних злагоджень, що відбуваються максимально наближено до бойових умов. Такі, до прикладу, я проходив на Рівненщині» – каже чоловік.

Нині Роман Ігорович – у відрядженні в Локачах. Будучи у складі агітаційної групи, підшуковує охочих поповнити ряди солдатів-контрактників. З потенційними армійцями проводить відповідні семінари та бесіди. Зустрічався вже з учнями Локачинської філії Оваднівського професійного ліцею та з безробітними, які стоять на обліку в районному центрі зайнятості.

Про переваги такої служби (стабільне грошове забезпечення армійців, повний соцпакет, який ті отримують, безоплатне лікування в госпіталях, безкоштовний проїзд в громадському транспорті тощо) чоловік розповідає і людям, котрі з різних питань звертається в райвійськкомат.

Підсумовуючи нашу розмову, учасник бойових дій зауважує, що нині носити військову форму стало дійсно престижно. Особисто він планує будувати кар’єру професійного військового. Закликає задуматись про це і тих, хто так і не зумів знайти себе в цивільному житті.

1

Павло КОСТЮЧКО

Фото автора

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024