Ювіляр з Войнина розповів, як завжди почуватися оптимістом

Чимало теплих вітань від рідних та знайомих нещодавно було адресовано жителю Войнина Володимиру Феодосійовичу Найдюку, за плечима якого – немало-небагато – сім десятків літ.

Не встиг, як каже, і оглянутись, так швидко роки промайнули, – Локачинська районна газета.

Й хоча довелось всього зазнати у житті – і смутку, і печалі, і багато труднощів пережити, але сьогодні згадуються тільки хороші та щасливі моменти. А від того, що задоволений життям, почувається завжди прекрасно.

Володимир Феодосійович народився в Дорогиничах. Одразу після закінчення десятирічки працював трактористом, був також ланковим з вирощування кукурудзи у місцевому колгоспі «Більшовик». Найбільш приємною згадкою тих молодих літ була поїздка за комсомольською путівкою на Чорноморське узбережжя Кавказу, де відпочивав аж місяць. Після служби в армії влаштувався на роботу у Володимир-Волинському автопарку.

«Але шоферувати довго не довелось. Бо, якось приїхавши додому, отримав неочікувану пропозицію від голови колгоспу Миколи Семеновича Виговського працювати бригадиром. І хоча на той момент мені було лишень 21, погодився без вагань, – каже ювіляр. 

Не пройшло і року з того часу, як молодий хлопець отримав направлення на навчання у Горохівський радгосп-технікум. Володимир Феодосійович ще й донині пам’ятає слова голови колгоспу:

«Ти мені тут потрібний, але якщо хочеш вчитися, то, звичайно, йди».

А ще пригадує, що всі три роки навчання отримував стипендію – 115 карбованців, у той час, як обід у студентській їдальні вартував 28 копійок. Здобувши професію агронома-організатора, молодий спеціаліст працював завідуючим відділком у Новому Загорові.

«Про це село у мене завжди теплі спогади, бо працював з чудовими, трудолюбивими людьми. У нас тоді, пам’ятаю, було 360 гектарів цукрових буряків і 40 гектарів кормових. І жодної найманої людини», – здається, ще й досі дивується чоловік, розповідаючи це.

Згодом Володимир Феодосійович працює парторгом, а через три роки – у свої 28 – головою колгоспу імені Чапаєва (в Козлові). І знову, повертаючись до цієї життєвої сторінки, у пам’яті ювіляра зринають тільки світлі та добрі спогади. Бо ж, як каже, старанне та добросовісне відношення до роботи було нормою і для простих колгоспників, і для керівництва.

І ось уже 40 літ, як Володимир Феодосійович живе у Войнині. 18 з них очолював місцевий колгосп «Зоря». Давати лад господарству, де молочний комплекс налічував 1000 голів худоби – непросто, як зізнається.

«Ми тоді клято працювали, багато труднощів пережили. Але мали на той час найкращі показники в області з виробництва м’ясо-молочної продукції», – пригадує колишній войнинський голова.

Перед виходом на заслужений відпочинок наш ювіляр обіймав іще одну керівну посаду – був начальником Маньківської ПМК. І нині, маючи 47 років трудового стажу, коротко про своє життя говорить так: «Пройшло воно у постійному русі, а спокій тільки снився». Чоловік і сьогодні не нудьгує без роботи: разом із дружиною тримають господарку та обробляють чималенький клапоть городу. Правда, і на відпочинок знаходиться час – щороку із сім’єю їздить на Світязь, а раз у два роки обов’язково, як каже, відпочиває у Трускавці.

З великим теплом і ніжністю Володимир Феодосійович говорить про свою сім’ю, родину, друзів. З нагоди поважного ювілею всі вони зібралися за гостинним столом, посилаючи імениннику найщиріші вітання.

Єдине, що ятрить душу Володимиру Феодосійовичу – біль від втрати сина Михайла. А так, як каже, нічого не став би міняти в житті, якби була така можливість.

«Я завжди почуваюся оптимістом. Не люблю скаржитись. Стараюсь справлятися з усіма труднощами, що виникають. Дякую Богу за те, що дожив до такого віку, що маю підтримку від дружини, дітей, внуків, якими горджуся і вважаю своїм найбільшим багатством», – підсумовує співромовник.

З таким бойовим настроєм – до 100 літ при доброму здоров’ї, шановний ювіляре!

Людмила Мельничук

Фото з сімейного альбому Володимира Найдюка