Що сказав у своє виправдання горе-водій, який залишив людей посеред поля
Раніше ми писали про історію про горе-водія, який залишив людей посеред поля.
До редакції одразу почала надходити чимала кількість відгуків від читачів, які були вкрай обурені і поведінкою шофера, і тим, що жоден із присутніх в маршрутці не заступився за жінку з дитиною, бо на думку людей, пасажири є співучасниками, а не свідками. А ще серед жителів району знайшлись і такі, що взагалі засумнівались в правдивості цієї історії, – пише Локачинська районна газета.
Нагадаємо: горе-водій залишив пасажирів з Кремеша посеред поля.
Журналістка районної газети «Селянське життя» вирішила провести власне розслідування.
Зв’язавшись з Наталею Лялюк з Кремеша (саме тою жінкою, котру разом із 9-річною донькою водій маршрутки «Старий Загорів–Горохів–Луцьк» залишив при дорозі), попросила її підтвердити, а чи спростувати сказане в дописі.
На що жінка зауважила:
«Все, написане в газеті, відповідає дійсності. Так і було. 15 лютого я з донькою їхала до Горохова. Коли моїй Соломійці стало зле і ми змушені були вийти з маршрутки, аби подихати свіжим повітрям, водій покинув нас, мовляв немає часу чекати, бо і так запізнюється. Все це відбувалося на трасі перед Рачином. За хвилин 5-10, коли дитині стало вже краще, нам не залишалось нічого іншого, як добиратися до міста пішки. Йшли, правда, недовго. Добре, що сусід - Володимир Кравчук, якраз нагодився. З ним ми і доїхали до Горохова».
Після цієї розповіді хотілося просто глянути водію цієї маршрутки в очі.
Наша коротка зустріч відбулась 23 березня на Горохівській автостанції.
– Олександре, скажіть, будь ласка, як так сталося, що взимку ви залишили жінку з дитиною за 10 кілометрів від Горохова, не доставивши цих пасажирів до місця призначення, – питаю.
– Я їх залишив неподалік Горохова – в Скобелці. Якихось 300 метрів пройтися пішки – не проблема, – почула у відповідь.
– Неправда, пасажири є свідками. А як вам спалось після того випадку?
– Спокійно спалось, – відповідає водій.
– Тобто для вас це є нормою? – допитуюсь.
– А якби я «поламався»? – відповів питанням на питання.
–То і, напевно, запізнились би. Саме цього ви і боялися настільки, що аж залишили людей на дорозі?
– Наступного разу і почекаю, і довезу! А ви не забудьте знову у «Селянському житті» написати! – спересердя кинув вже на ходу.
– Звичайно, що напишу. Читачі мають отримати відповіді на свої запитання, – ці мої короткі репліки вже наздоганяли знервованого водія, який із самого початку не мав ніякого бажання спілкуватися зі мною.
Людмила МЕЛЬНИЧУК