Ветеринарок з Коритниці єднає давня дружба і любов до тварин
-
-
>
-
>
-
>
2686
Краянам добре відомо, якою важливою і потрібною на селі є праця ветеринара.
Адже, якщо в чиємусь господарстві самостійно не може опороситись свиня, чи, скажімо, корова впала на ноги – на допомогу завжди можна покликати ветлікаря. Вони працюють без вихідних. Та і робочі дні не завжди вдається спланувати, адже ніколи не знають, коли і звідки чекати наступного виклику.
Нещодавно мені випало поспілкуватись зі справжніми корифеями цієї ниви – завідувачкою Заячицівським пунктом ветеринарної медицини Світланою Жаловагою та завідувачкою Войнинською дільничною лікарнею ветмедицини Марією Коднею. Ці привітні жіночки ще змолоду стали хорошими подругами, а нині себе навіть сестрами називають. До слова, колись вони навчались в одній групі Рожищенського зооветеринарного технікуму, обидві закінчили й Львівську академію ветеринарної медицини. Згодом трудились ветлікарями у колгоспі «Зоря комунізму» в Коритниці. Власне, в цьому селі вихідки зі славних поліських районів проживають і дотепер, створивши власні сім’ї.
Працюючи на сусідніх ветдільницях, обслуговують по шість населених пунктів. Романтики, як зізнаються, у їхній професії мало, хоч і постійно доводиться мати справу з братами нашими меншими. До цієї справи, мовляв, має лежати душа, інакше у ветмедицині надовго не затримаєшся.
«Якби не любила тварин, то, певно, і дня тут не була. У будь-який момент – пізньої ночі чи вдосвіта, хтось може приїхати додому або зателефонувати і попросити про допомогу. Корова не зчистилась, свиня не їсть, кролі почали здихати – подібні звернення чую часто. У нас і свят нема, а повноцінна відпустка може тільки снитись», – розповідає про свої трудові будні Світлана Жаловага.
«То робота не для всіх… Тут і забруднитись не раз треба, й недоспати, а ще на твою адресу можуть кинути гостре слівце, як запізнишся на виклик. Чи ти на жнивах, чи паску печеш – завжди маєш бути напоготові. Пригадується, мене навіть із синових заручин на роботу висмикнули. Складно буває також психологічно, бо хоч лікуєш тварин, але порозуміння знаходити треба з їхніми власниками. Підтримати, заспокоїти кожного, щоб в час біди рук не опускали», – додає її колега Марія Кодня.
Маючи за плечима по сорок років трудового стажу, мої співрозмовниці дійсно прикипіли до трудового поприща. З радістю переповідають цікаві моменти зі своєї практики, наголошуючи: «ветеринару не завжди усе виходить робити по книжці». Пані Світлана, до прикладу, пригадала, як колись, не маючи відповідного досвіду, успішно вправила матку породистій кішці. А Марії Олексіївні в рідному селі доводилось приймати пологи в корови, яка народжувала відразу по кілька телят.
Із вдячністю відгукуються про цих фахівців люди. Хвалить їх і начальник Локачинської районної державної лікарні ветмедицини Анатолій Левицький, адже на згаданих дільницях своєчасно проводиться вакцинація та інші профілактичні заходи, належно ведеться контроль над поголів’ям тварин.
Павло КОСТЮЧКО
Фото автора
