Локачанин Микола Поляков вже понад 20 років займається гончарством

16 Листопада 2020, 12:00
3093

При нещодавній зустрічі з гончарем Миколою Поляковим з Локач в око одразу впав вислів «Не святі горшки ліплять». Написаний він був на фартуху, в якому чоловік саме трудився за гончарним колом у своєму робочому кабінеті районного Будинку школяра.

В цьому закладі Микола Сергійович працює керівником гуртків «Загадкова глина», «Ручне ліплення», «Гончарство». Про це пише журналістка Людмила Мельничук Богута.

А символічний фартух, як розповів, отримав на фестивалі «Не святі горшки ліплять», започаткованому три роки тому у Тернополі. Відповідно й Подяк за участь стільки ж привіз із Файного міста.

Читайте також: Зубильненська майстриня створює дивовижні квіти.

«Пригадую, як оголошуючи імена учасників та звідки вони прибули, організатори назвали Локачі поряд з Києвом, Мінськом та Нью-Йорком. Відчуття словами не передати. Також серед найбільш пам’ятних є участь у виставці в Мистецькому Арсеналі міста Києва. А Диплом, отриманий у 2018 на Ягелонському ярмарку (місто Люблін, Польща), дав можливість минулоріч стати учасником цього міжнародного заходу без проходження конкурсного відбору. Але особливо приємно, коли грамоти та дипломи отримують мої вихованці за перемоги у дитячих мистецьких конкурсах та виставках. Недаремно, значить, працюю... Також неймовірне задоволення приносять відгуки людей, котрі користуються моїми виробами, чекають ярмарок чи фестивалів у своєму населеному пункті, щоб прийти на майстер-клас та погончарити у своє задоволення. Це і є найкращим визнанням моєї творчості», – каже пан Микола, вчергове проживаючи приємні хвилини.

1

Читайте також: Майстриня-вишивальниця з Війницької громади вже 45 років творить дива на полотні.

1

З гончарством пліч-о-пліч по життю Микола Сергійович іде вже понад два десятки літ. Ще й досі зберігає невеличку вазочку зі свого першого випалу – у 1998 році виготовлену, коли ще на малому підприємстві в обласному центрі працював. Хоча, як зізнається, навчаючись в культурно-освітньому училищі обласного центру, й гадки не було з гончарством брататися.

«Ліпити, то я ліпив ще будучи дошкільням. Можна сказати, жив тим. З пластиліну виготовляв всяких там солдатиків в обмундируванні: в касках, з автоматами, пістолетами, все до найменших дрібниць. Потім – в школі, знаю, найкраще в класі малював. Навіть в художній майстерні підучувався такому мистецтву. Бажання ліпити фігури людей з новою силою заявило про себе вже в студентські роки. Якось члени журі навіть не хотіли вірити, що саме я є автором роботи, представленої на одній із виставок»,  – розповідає гончар.

Читайте також: Жителька Заячиць реалізовує свій творчий потенціал різьбленням по дереву.

2

1

Такий епізод із життя додав майбутньому гончареві впевненості у своїх силах і, без сумніву, вплинув на подальший вибір гурткової діяльності в Будинку школяра.

Нині глиняних виробів у кабінеті майстра – «очі розбігаються». І кожен з них – дорогий серцю автора. Це відчувається при спілкуванні. Адже історію творення кожної речі він може розповісти до найменших дрібниць. А гуртківцям, не шкодуючи сил і завзяття, залюбки передає свої знання та вміння.

Читайте також: Затурчанка розповіла про власноруч виготовлену колекцію головних уборів.

«Менші діти, які ліплять з глини, також неодноразово просяться погончарити. Даю їм спробувати. Але це ж нелегко. Треба мати досвід, вміти відчувати глину. Також, як завжди кажу, не варто братися до роботи, не маючи саме гончарної глини – жирної, аби містила в собі мало піску. За такою їжджу у Стару Вижівку та зі Слов’янська виписую (сірого та червоного кольорів відповідно). Ну, й звісно, без інструментів не обійтись: окрім гончарного кола та печі, потрібні стеки, різного виду ножі дерев’яні для нанесення узорів», – розповідає Микола Сергійович.

1

Читайте також: У Локачах відкрили крамничку з виробами мила ручної роботи.

1

Показ майстром фрагменту гончарної справи дав можливість чіткіше зрозуміти сам процес виготовлення посуду. Коли шмат рудої глини закружляв у супроводі притишеного гудіння гончарного кола, пан Микола продовжив розповідь.

«Найперше слід навчитися відцентровувати глину. Отак натискаємо донизу, підтягуємо «до себе», тобто «заганяємо» глину в середину гончарного круга, щоб була рівненькою всередині. Переминаємо, повітря видавлюємо… З м’якої глини високої речі не зробиш. А до твердішої відповідно і сили більше треба мати, аби надавити, вимостити…»,  – розповідає Микола Сергійович.

Читайте також: У Війниці пройшла виставка робіт із бісеру місцевої майстрині.

1

1

В результаті, за розмовою, просто «на очах» виросла чудова макітра. Ще й креативним візерунком гарно оздоблена. Правда, за словами майстра, ще треба «попихтіти», аби залощити виріб перед тим, як до випалу в піч гончарну «йтиме». Скільки посуду вдалось за життя виліпити та майстер-класів провести, автор і гадки не має. Каже: «Багато». І асортимент приємно вражає. Бо лише в кабінеті полиці «гнуться» від густо розміщених на них кружок, бутлів, варишів, сковорідок, ронделиків та багато іншого кухонного начиння. Здебільшого майстер виготовляє посуд за допомогою технології димлення. У таких глечиках та гладишках і сметана краще відстоюється, як зазначив гончар, і їжа з натуральних каструль, баняків, горняток, тарілок дивує особливим смаком. Та й на вигляд посуд є презентаційним.

Читайте також: Локачанка розповіла про вироби зі джутових шнурів, які створює власноруч.

«Чорнодимлена – ото є наша традиційна Волинська кераміка. Технологія її виготовлення така: в кінці випалу закидаються дрова і засипається піч землею, щоб туди не поступав кисень. В результаті розігріта глина задимлюється, стає чорною. До того ж дим, що заходить в пори виробу, не пропускає води. Тому у такому посуді сміливо можна готувати їжу», – каже гончар.

1

1

Читайте також: Сім'я поляків господарює на Локачинщині близько двадцяти років.

Про якість гончарного виробу може розповісти, як виявилось, і його вага. Пан Микола пояснив це на прикладі власноруч виготовлених мисок. Одна з них, як сказав, «є неправильною», адже на свою величину повинна бути значно легшою.

«Колись саме в такий спосіб мої вироби майстри перевіряли на виставці в Ковелі, - пригадує Микола Сергійович. – Прийшов один-другий… Пробують, щупають, зважують в руках… «Ну що, нормально?» – питаю. Кажуть: «Так! Будуть з тебе люди!».

1

1

Читайте також: Локачі: як подружжю Дацюків вдалося створити власну вуличну кав'ярню «Kava Plus».

Такий вердикт нашому професіоналу нелегко дістався.

«Як пригадаю, мучився довго й нудно, за гончарним кругом сидячи, поки опанував основні тонкощі гончарства, яке тепер ні на що не поміняв би. Бо це – моє!», – зізнається нині вже народний майстер України.

Читайте також: Територія краси сімейства Хохлових: як подружжя локачан втілило давню мрію.

Насолоду від свого уподобання пан Микола розділяє з дружиною Людмилою. На скромну репліку половинки «я просто захоплююсь захопленням чоловіка», Микола відповідає: «Вдячний дружині за те, що завжди поруч на всіх виставках, ярмарках, майстер-класах. Половина успіху моєї гончарної діяльності виплекано саме її підтримкою».

1

1

Микола Поляков вдячний долі й за те, що наснаги для відточування майстерності вділила йому, не шкодуючи. А ще впевнений, що примхлива глина залюбки слухатиметься рук кожного, хто у своїй душі виношує таке бажання. Бо ж «не святі горшки ліплять»!

1

Читайте також: 

Людмила МЕЛЬНИЧУК

Фото автора та з сімейного альбому ПОЛЯКОВИХ

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024