«Чоловік і досі дарує дружині квіти»: Микола та Марія Голоти із Заячиць разом вже 60 років

Бути в парі Миколі та Марії Голотам із Заячиць зорі навіщували ще шість десятків літ тому.

Відтоді життєвою стежиною подружжя пліч-о-пліч іде, радості та негаразди навпіл поділяючи. Про це пише журналістка Людмила Мельничук Богута.

Для обох найбільшим багатством, як кажуть, є четверо дітей, шестеро онуків та 11 правнуків. Всі вони, разом із половинками (хто в парі), нещодавно й завітали до своїх дорогих ювілярів на «діамантове» весілля. І не лише з квітами і подарунками, а й з власноруч наготовленими смаколиками. А щирі вітання навіть під гітару линули (зять з Турійська постарався).

Гортаючи в спогадах життєву книгу подружнього життя, пані Марія розповідає, що познайомилась зі своїм судженим у Володимирі-Волинському. Микола тут на тракториста вчився. Сам родом із села Селець, що за кілька кілометрів від міста знаходиться. Марія – з Рогович. Сюди до сестри в гості приїжджала.

Читайте також: «Женилися у шістдесят третьому на «октябрську»: Буденчуки з Маркович розповіли про 55 подружніх років.

«На той час мені було 19, Миколі – 18. Я тоді свої вишивки любила Миколиній сестрі показувати. Якось вона запитала: «Марусю, може невісткою нашою будеш?» А я тільки всміхнулася у відповідь. Бо ж хлопців мала, хоч відбавляй. Про заміжжя ще й не думала. Але доля є доля. За рік ми вже й побралися з Миколою. Через те, що він не мав батьків (його дядько виховував), весілля було тільки в мене. У шістдесят дев’ятому статки відомо які… Вельона свого мала, плаття у сестри старшої взяла. Образки мені батько з Почаєва приніс (пішки ходив). Ще досі вони є. А танцювали, пам’ятаю, під скрипку, бубон та кларнет. Гарно та весело відгуляли весілля. Та навіть двох місяців не пройшло, як Миколу в армію забрали. Тяжко було чекати. Я йому щодня листи писала», – ділиться пані Марія.

Добре, що подальші роки спільного життя не тривожили більше ювілярів довгими розлуками. Й без того було нелегко: діти, господарство чималеньке, і цілими днями на роботі обоє. Микола довгий час працював водієм молоковоза, згодом – вантажівки, пожежного автомобіля. Марія – дояркою в місцевому колгоспі.

Читайте також: Жителька Луганщини покинула рідне місто заради коханого з Локач.

«Наша мама була передовою дояркою. Має медалі і навіть орден Трудової Слави третього ступеня, - вийнявши зі схованки цілу колекцію нагород, розповідає дочка Людмила, яка саме навідалась до батьків. – Мама не любить афішувати своїх досягнень. А мені і уявити важко, як вдавалось всьому давати раду. Мало того, що на фермі багато роботи, то ще ж наділи колгоспних буряків та моркви потрібно було виполоти. Майже 10 літ мама ще працювала санітаркою в медпункті та прибиральницею в бібліотеці. Це ж тільки побілити перед Великоднем таку кількість приміщень чого вартувало. А ще ж свою домівку впорядкувати треба було. Не пам’ятаю такого, аби батьки просто відпочивали собі. Тепер на здоров’я багато нарікають». 

Подружжя Голот дивуються, де й енергія бралась, пригадуючи, як замолоду танцювати до ранку могли. В Заячицях, кажуть, нема такої хати, де на весіллі чи на хрестинах не були. Марія Семенівна співати любила. За коровайницю завжди її просили. З рукоділлям також завжди була «на ти». Гори наволочок на подушки, рушників та серветок не лише собі, а й дітям, і сестрам своїм вишила. В одній з кімнат ще й досі килим на цілу стіну висить, хрестиком вигаптуваний. А скільки книжок перечитала. І все – по ночах. Бо дні за роботою минали.

Читайте також: «Його любов врятувала мене від тяжкої хвороби»: Історія подружжя Мартинюків, які пробули разом шість десятиліть.

У Миколи Дмитровича – свої уподобання: він, на диво, хороший рибалка. Ще й нині частенько з вудочкою їде не лише на місцеві водойми, а й до Хорова, Творинич та Кремеша. А ще, як розповідає, до нього колись часто зверталися щодо ремонту машин. Добре розумівся на такій справі.

«Ми з чоловіком звикли завжди один одному допомагати у всьому. Але й були у нас чітко розподілені ролі. От, наприклад, я ніколи дров не рубала, не косила, ні в лісі, ні в млині не була», – розповідає пані Марія.

Читайте також: Історія кохання: як хлопець з Конюх закохався у дівчину з Луганщини.

Час за розмовою минав швидко. А ювіляри, перебираючи фотографії з сімейного альбому, не переставали ділитись спогадами. Пригадали і як хату облаштовували, бо «перейшли сюди, то тільки один зруб був», і як всім чотирьом своїм дітям на одному році (це був 1988-ий) довелось весілля зробити. Врятувало, як кажуть, лиш те, що гроші «на книжці» мали. А про дітей, внуків, правнуків, здається, розповідали б годинами, називаючи їх своїми квітами життя.

Зачувши про квіти, не втрималась, аби не розпитати у пані Марії, чи отримує їх в дарунок від чоловіка.

Читайте також: Ніна Гапяк з Озютич, яка виховувала вісім нерідних дітей, відсвяткувала поважний ювілей.

«О! Все життя. Навіть щойно з’являться перші оті підсніжники малюні – вже нарве і принесе. З нагоди чи й так просто… Аби тільки квітку побачив. Навіть бузок, жасмин, липу – все що зацвіте», – поділилась радістю жінка.

Тож хай, шановні, й надалі добром, взаєморозумінням та радістю від дітей повниться рідна хата, а на життєвому килимі ще не одна ювілейна дата розквітне.

Читайте також: Найстарша жителька Локачинщини у свої 100 років обходиться без таблеток і навіть тримає господарку.

Людмила МЕЛЬНИЧУК

Фото автора та з сімейного альбому ГОЛОТ