«Дайте добрий день»: або говірка, про яку колись розповідала уродженка Коритниці
-
-
>
-
>
-
>
1242
Не є сенсацією заувага про колоритність говірки наших бабусь-прабабусь й дідусів-прадідусів. Вони ж бо жили ще «за Польщи» та «совітів» і не мали повноцінної змоги вивчати й говорити рідною мовою, часто натикалися на перепони в цьому контексті. Мабуть, тому так цікаво їх слухати й переймати оту мовленнєву мудрість.
Ще у 2016 році уродженка села Коритниці Ольга Тарасівна Торчинюк, розповідала Хронікам Любарта про вираз «Чого добрий день мені не даєш?». Виявляється, так само означували вітальний процес славетні луцькі міщани майже 380 років тому.
31 серпня 1639 року, коли на ратуші у Луцьку заслуховували свідчення очевидців одного злочину, тодішній луцький райця (урядник міського самоврядного інституту влади) Ян Гепнер, заручившись підтримкою своїх учнів-аптекарчиків, розібрав торговельну ятку-крамничку, що належала Луцькому маґістрату. Цінним для розуміння трагізму, і, водночас, курйозу ситуації були свідчення луцького міщанина Гната, Якимового сина, Шевчика. За його словами аптекарчики не просто не зважали на людей, що на власні очі бачили, як ті руйнують ратушну буду, а ще й привітались з ними: «Двоє з них повз нас дерево носячи до води, добрий вечір нам дали».
