У Локачах досліджували Магдебурзьке право в історії рідного містечка

Уроки історії досліджували учасники наукової конференції в опорному закладі загальної середньої освіти «Локачинський ліцей».

Магдебурзьке право запровадили в Локачах 410 років тому. Як повідомила директорка Локачинського ліцею Оксана Сахарчук, наукова конференція мала назву «Магдебурзьке право в історії рідного містечка», пише Наталія МАЛІМОН у газеті ДЕНЬ.

Експертами запросили почесних гостей: Богдана Бернадського — випускника Локачинської школи, нині доктора юридичних наук, доцента, який працює в Києві, і Мар’яну Миць — кандидатку історичних наук, старшу викладачку кафедри теорії та методики викладання шкільних предметів Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти.

«Науковці цікаво й доступно розповіли старшокласникам про вплив Магдебурзького права на розвиток місцевого самоврядування, ремесел і торгівлі. Цікаво було дізнатися, що після запровадження 1611 року Магдебурзького права в містечку Локачі активно розвиваються ремесла, з’являється цех золотарів, ба навіть виготовляють зброю — гармати. Мешканці почали почуватися більш захищеними, адже право встановлювало порядок виборів та функції органів міського самоуправління, суду, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Результатами дослідження впливу Люблінської унії на поширення Магдебурзького права поділилася Вікторія Дудік, учениця 10 класу ОЗЗСО (учитель Боць А. П.). Після конференції на території ліцею на знак пошани до традицій ярмаркування, які були запроваджені в Локачах після запровадження Магдебурзького права, проведено крафтовий ярмарок. Ярмарок зібрав талановитих майстрів і майстринь Локачинської громади: батьків та родичів школярів, людей, для котрих ремесло — не лише хобі, а й вид заробітку, а то і справа всього життя. А справа, в яку вкладено працю, талант, любов, цінувалася і в часи запровадження в нашому містечку Магдебурзького права, гідна пошани вона й нині!», – розповідає Оксана Сахарчук.

Мар'яна Миць розповідає, що побутує думка, що школа завжди схожа на свого директора, бо від його професіоналізму, готовності до змін, творчого підходу до справи залежить доля не лише навчального закладу, а й освітніх реформ загалом. Серед освітян Волині давно відомо, що креативності ОЗЗСО «Локачинський ліцей» не бракує. 

Заклад, який очолює Оксана Сахарчук, під час кожної зустрічі приємно дивує новизною та інноваційним підходом до навчання і виховання школярів. А цій локачинській традиції новизни та еволюції уже чимало років — традиції, яку було започатковано 1611 року, коли місту було надано Магдебурзьке право. А саме: 3 листопада 1611 року у Варшаві видано «Привілей на право Магдебурзьке Локачам», як було зазначено, — місту дідичному. Цей документ разом з локаційними документами творив фундамент, на якому здійснювалося міське самоврядування. Подія — надзвичайно актуальна для сьогодення України, досвід — необхідний для вивчення нинішніми не лише учнями і студентами, а й урядовцями та політиками.

Продовжили конференцію екскурсією краєзнавчим музеєм ліцею. Ну, а під кінець зустрічі – крафтовий ярмарок. Ярмарок, який відбувся на подвір'ї школи, зібрав кращих локачинських крафтовиків. Отримали багато позитивних емоцій від діток, котрі презентували як свої вироби, так і спільний з батьками чи родичами продукт, співали, декламували й усміхалися одне одному. 

Доктор юридичних наук, доцент Богдан БЕРНАДСБКИЙ поділився своїми міркуваннями про значення й умови, за яких у Локачах було запроваджено Магдебурзьке право:

«Це був період, коли багатьом волосним містам було надано Магдебурзьке право. У Локачах його було запроваджено 1611 року. Власне, згадане право разом з локаційними привілеями та локаційними документами творили те підґрунтя і той фундамент, на якому здійснювалося міське самоврядування. Джерелами Магдебурзького права були так звані «Дзеркало Саксонське» та «Міське право».

Запровадження Магдебурзького права в містах України дослідники оцінювали по-різному. Деякі історики дотримувались думки, що воно було згубним, інші назагал позитивно оцінювали його, твердячи, що воно тією чи іншою мірою сприяло розвиткові міст.

Втім, Магдебурзьке право давало міщанам можливість вибирати чи змінювати свій фах, створювало їм правову базу для торгово-ремісничих занять. Інше питання: наскільки жителі могли скористатись цими правами. У будь-якому разі, Магдебурзьке право сприятливо впливало на формування фахової структури міської громади.

Значний вплив на формування і подальшу долю міського самоврядування мав власник міського поселення (для приватновласницьких міст) чи староста або державця (для міст великокнязівських). Традиційно вважається, що власники міст були їхніми повноправними господарями, і це, звичайно, правильно, однак необхідно пам'ятати, що ступінь міського самоврядування значною мірою залежав і від самої громади — її сили, згуртованості, зрештою, уміння ладити з власником міста. Королівські міста навряд чи були в кращому становищі, постійно зазнаючи утисків з боку старост.

Представляти і захищати громадянські інтереси міщанства мали рада і лава, на чолі останньої із яких (а фактично обох) стояв війт. Реально ж війт найперше був виразником волі магната-власника або ж старости. Інститут війтівства був провідним у системі міського самоврядування. Традиційна фраза локаційного привілею звучала так: «Право майдеборское надаєм, которое через войтов, бурмистров, радец и иных урядников... за сею вольностью й листом нашим в том месте установленных, во всем порядке справовано и державо будет». Війта, як правило, призначав власник міського поселення. Простежується чітка тенденція надання війтівства у «доживотне» користування, а «дідичні» війтівства власники міст намагалися викупити. 1 Посада приносила значні прибутки, тому на неї претендувала шляхта, законодавчо закріпивши це право за собою. Однак працювати шляхтичі не хотіли, відтак цю посаду вони здавали в оренду.

Свою основну функцію — судову війт здійснював за допомогою контрольованої ним лави. Головним адміністративним органом була Рада. Часто вона кооптувала своїх членів із числа лавників. Функції цих органів часто змішувалися. Разом вони робили те, що називалося «урядом» міста.

Склад Ради обирався по-різному. Радівців обирали міщани. А вже ті після обрання складали присягу на вірність власникові (старості). До складу Ради входили зазвичай чотири особи. Вибори радівців та лавників відбувалися щороку. Таким чином у ХVІІ ст. здійснювалося управління й Локачами.

Кілька слів щодо рівня особистої свободи міщанина. Коли він хотів піти із міста, то мав сплатити відступного. Коли ж ішов самовільно, власник домагався його повернення. Власність міщанина, перш за все — земельна ділянка, в тому числі та, на якій стояв будинок, належала власникові. Сплачувались різноманітні повинності: грошовий чинш, натуральні данини, різноманітні одноразові повинності, частково панщина.

Із земельного наділу і садиб локачани сплачували чинш. Крім того, були й натуральні данини. Найважчою повинністю була підводна. Залучалися міщани й до інших робіт. Вони мусили возити хмиз, стежити за порядком на мостах, виконували військові та оборонні обов’язки. Міську панщину, звичайно, не можна порівнювати з сільською, але все ж це була форма феодальної експлуатації. Незважаючи на наявність Магдебурзького права, міське самоврядування в Речі Посполитій було значно слабшим, аніж у Європі.

Причина слабкості міського самоврядування полягала в тому, що воно не було виборене міщанами, а надане власником. А ще — потрібно зважати також на економічну слабкість міста.

Отож твердження про користь і благо Магдебурзького права чи навпаки — доволі неоднозначне. З одного боку, запровадження цього права сприяло розвитку міст, а з іншого — полонізації краю, бо в таких містах відповідно до Люблінської унії було запроваджено й польську мову як офіційну. До міст з Магдебурзьким правом пожвавлювався притік польських та німецьких колоністів. Так було і в Локачах. 2 Побільшало євреїв, верхівці яких римо-католицьке духовенство і шляхта допомагали прибрати до рук торгівлю та промисли, витісняючи в такий спосіб українських міщан. Траплялися випадки, коли під контролем орендарів-евреїв перебували навіть православні церкви 3.

Перебування Локач у складі Речі Посполитої ми не можемо оцінити однозначно. Передусім цей період (до Хмельниччини) характеризується їхнім економічним розвитком. Однак поряд із цим зростали повинності локачан. Найорганізованішими були ремісники. Вони об’єднувалися у цехи, торговці — у корпорації, й боролися за свої права.

Люблінська унія 1569 року, яка об’єднала Литву і Польщу в єдину державу, сприяла зближенню польських, литовських та українських феодалів. Посилився соціальний гніт. Розвивалися фільваркове господарство і товарно-грошові відносини. Юридично завершив закріпачення селян Литовський статут 1588 року. Влада феодалів стала необмеженою. Феодал мав право не тільки скарати свого кріпака на смерть, а й передавати це право орендарям. Річ Посполита була раєм для магнатів — тут загалом затишно жилося шляхті, але тяжким було життя українських, польських та литовських посполитих.

В Україні соціально-економічний гніт посилювався національно-релігійним і власне релігійним. Активно запроваджувалося покатоличення. У ті часи в Україні склалася така ситуація, коли сповідування тієї чи іншої релігії стало вважатися ознакою національної ідентичності. Руський, русин мусив бути православним. Отож утиски православ’я розцінювалися як національні. Хоча ознаки мовної дискримінації в цей час нам не відомі.

Перш за все, почала окатоличуватися руська та литовська шляхта. Зміна віросповідання стала звичним явищем за умов, коли освічена частина суспільства шукала себе. Так Олександра Заславська вибрала аріанство, а її син Олександр — латинство.

Навіть відомий православний діяч Василь Загоровський, якого окремі дослідники вважають локачанином (тут справді були його маєтності), у своєму славнозвісному заповіті радив віддати синів на навчання до єзуїтського коледжу. Отож православний шляхтич не вважав чимось негожим навчати дітей у єзуїтів. Останні славились високим навчальним рівнем своїх шкіл та зовнішньою конфесійною лояльністю.

Не такою лояльною була королівська влада, яка надавала католикам різноманітні пільги, схиляючи таким чином до зміни віросповідання. Наступ католицизму супроводжувався посиленням монастирського землеволодіння. Особливо потужним у наших краях був Затурцівський монастир, який у 1640-х роках мав фільварки в Затурцях, Роговичах, Твориничах, Шельвові. 4 А в заповіті Яна Кореневського за той же рік згадано і Локачинський католицький монастир 5.  Відомий же Загорівський монастир, врешті-решт, став уніатським.

Ідеологічну боротьбу було ускладнено і наступом Реформації. Із реформаційних течій у Волинському воєводстві набуло певного поширення соцініанство. У зв’язку з переміщенням соцініанської інтелектуальної групи до Кисилина наш край у 30-х роках XVII століття став центром цієї релігійної групи в усій Речі Посполитій.

До речі, П. Кралюк переконливо доводить, що відомий діяч української культури, архімандрит Києво-Печерської лаври І. Гізель перші кроки у своїй науковій кар’єрі робив саме як науковець-протестант, котрий у 20-х роках ХVІІ століття викладав у Кисилині й публікувався у Франкфурті-на-Майні.