Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Анатолій Щербюк
Анатолій Щербюк

Залишив квартиру в ДНР та оселився в Марковичах

11:00 14.09.2018
476

Віднедавна в Марковичах з’явився новий житель. Не часто люди приїжджають сюди на постійне місце проживання. Та ще й, як подейкують в селі, з Донеччини.

Отож, вирішила переконатись у правдивості почутого і одного дня завітала в гості до переселенця зі Сходу.

Мене привітно зустрів літній чоловік інтелігентної зовнішності. Познайомившись, дізналась, що 64-річний Анатолій Щербюк родом із Торчина. А до міста Зугрес Донецької області переїхав за 3 роки до початку військового конфлікту на сході України. Каже, що друзі так порадили, бо на той час у цьому шахтарському місті можна було придбати житло за значно нижчою ціною, ніж у наших краях.

Приставши на спокусливу пропозицію, Анатолій Петрович переїжджає та влаштовується охоронцем на автостоянці (до того майже все життя працював далекобійником). І, як зізнається, одразу ж відчув неприязне відношення до себе зі сторони донеччан. Хоча з першого дня розмовляв тільки російською – все дарма. Його походження видавав акцент.

За словами пана Анатолія, ні після роботи, ані у вихідні старався не виходити в місто. Не знав навіть сусідів, які проживали поруч, на одній площадці з ним. Всіляко намагався уникати неприємних сутичок та незрозумілих звинувачень. Весь час почувався «винним без провини» - просто через те, що із західної України.

Особливо потерпав від оточуючих, коли ті дізнавались, що чоловік саме з Волині. А отже, «бандерівець» і «ворог № 1» Хоча, як зізнається, не всі донеччани були такими… але більшість. Щойно розпочалась війна, Анатолій Щербюк, не роздумуючи, залишив свою нову домівку.

Певний час проживав у Києві. Хоча окрім пенсії отримував ще і грошову допомогу як переселенець, коштів все одно не вистачало на прожиття. Бо до того ж здоров’я почало підводити. Лікування вимагало великих витрат… Тому прийняв рішення повернутись на Волинь.

За словами Анатолія Петровича, в рідному Торчині купити житло виявилось йому «не по-кишені». Знайшов таке, що «підійшло» - в Марковичах, в центрі села. Добратись до райцентру або в Луцьк не складає йому труднощів, бо має авто. Каже, що задоволений. Потихеньку обживається. Вже й пироги пробував пекти у печі, яка у нього в літній кухні. Вдалися. Нині впорядковує яблука, груші – сушить їх на зиму.

Сусіди не часто, але навідуються. «Або й так – на вулиці, є з ким словом перекинутись», – каже чоловік. З його слів зрозуміла, що спілкуванням дорожить, бо живе сам. Дружина давно померла.

«– Шкода лишень, що трикімнатну квартиру залишив напризволяще. І жити там – на Донеччині, неможливо через ворожі настрої та дорожнечу (хоча на тій території не ведуться бойові дії), і продати житло не можу. Адже документи слід оформляти в самопроголошеній ДНР. А вони тоді автоматично стають «фальшивими» як і ця не визнана ніким республіка.

Проте вірю і впевнений в тому, що невдовзі закінчаться біди в Україні, все стане на свої місця і ми житимемо в мирі та злагоді, бо давно вже на те заслуговуємо», – оптимістично заявляє новий житель Маркович.

Людмила МЕЛЬНИЧУК.

Фото автора

Коментарі
13 грудня
Вчора
11.12.2018
10.12.2018
09.12.2018
08.12.2018
07.12.2018
06.12.2018
05.12.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин