Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Василь Баран
Василь Баран

Шістдесятка за спиною та рукам нема спокою

12:00 29.10.2017
494

Наполегливий трудівник, хлібороб від Бога, справжній сім’янин – саме ці кращі людські якості характеризують мешканця села Затурці Локачинського району Василя Васильовича Барана. Розпочавши багато літ тому свою трудову діяльність із тракториста у місцевому колгоспі, на початку дев’яностих він очолив уже реорганізований сільськогосподарський насіннєвий виробничий кооператив «Правда». На довіреній посаді він став не просто хорошим керівником, а й зумів до нині зберегти очолюване господарство. На порозі шістдесятирічного ювілею він ділився спогадами та думками з нашими читачами.

Усе життя Василь Васильович живе і працює у рідних Затурцях. Як сам зізнається, до сільського господарства прикипів серцем ще у дитинстві. Будучи школярем, влітку пас колгоспних корів, у жнива ходив на тік. У сім’ї Василь був єдиною дитиною, і в ці нелегкі часи змалку заробляв не лише на себе, а старався й щось додому принести.

Закінчивши 8 класів місцевої школи, хлопець записався на курси трактористів. Після їх закінчення два роки працював на тракторі Т-74 у місцевому радгоспі. А ще через рік юнаку прийшла повістка.

– Тоді усі служили і такого поняття як відкупився, або ухиляється взагалі не було, – говорить він.

Два роки відслужив Василь Васильович в авіаційних військах у Азербайджані та Туркменістані. Спочатку був механіком літака, згодом – старшиною ескадрильї. Не навчаючись в інститутах та не маючи ніяких рекомендацій, таке звання солдат отримав саме за свою відповідальність та дисциплінованість.

Після армії уже змужнілий парубок повернувся в колгосп та, ніби й нікуди не відлучався, знову сів на свій старенький Т-74. А коли на господарство виділили новий Т-150, керівництво одразу вирішило кому він дістанеться. Мовляв, Вася хлопець молодий, до роботи завзятий – йому і кращу техніку. Так і пропрацював Василь Васильович чотири роки, після чого був призначений бригадиром тракторної бригади. Багато у нього спогадів із тих часів.

– На селі тоді впроваджувалось масове вирощування культур, яким раніше приділялась менша увага. Відповідно, потрібно було вивчати як їх сіяти, обробляти, збирати, – говорить чоловік.

В той період бригадир Василь Баран часто проходив курси підвищення кваліфікації, відвідував різноманітні семінари, набирався знань. А у 1990 році заочно закінчив Горохівський радгосп-технікум, здобувши спеціальність агронома. Через три роки чоловіка обирають директором радгоспу.

– Після посади бригадира управляти колективом із 450-ти працівників було нелегко. Та ще й період такий – ніхто толком не знав, що чекає на колективні господарства. З часом кількість працівників почала поступово зменшуватися. Хтось поїхав на заробітки, хтось, забравши пай, взявся господарювати одноосібно. Нині наш колектив налічує всього 25 працівників, – говорить мій співрозмовник.

Нині у господарства є близько 350 гектарів землі, разом із пасовищами. У фермерських хлівах стоять корови, свині, коні. Техніка, якою обробляють поля, іще з радянських часів. За її оновлення Василь Васильович навіть не говорить. Каже, що прибутків агропідприємству вистачає лише на планові ремонти і паливно-мастильні матеріали, а також на заробітну плату працівникам. Саме завдяки самовідданій та наполегливій праці кожного з цих трударів, за словами Василя Барана, і вдалося зберегти господарство. Та й сам чоловік, хоч і займає керівну посаду, проте, мало не кожен день на рівні зі своїм колективом виконує усю господарську роботу. Тож побачити його на фермі з вилами – не рідкість.


Свій шістдесятирічний ювілей Василь Васильович, незважаючи на всі труднощі, зустрічає з хорошим настроєм та вірою у майбутнє. Прожиті роки минули недарма. І, окрім своїх трудівничих успіхів, чоловік може пишатися міцною сім’єю, дружньою родиною. Із дружиною Лесею Миколаївною вони виховали двох доньок, які продовжили справу мами – працюють педагогами. А ще подружжя дуже тішиться малими внуками.

Розповідаючи про свої сповнені важкої сільської праці будні, голова говорить: «Часом йдеш-йдеш і все – стіна. Здається, немає виходу. Але Бог дасть так, що якось помаленьку виберешся із цього. Тож, надіюсь, що наша справа матиме майбутнє і приноситиме гідну винагороду людям, які люблять трудитись на землі».

Віктор ТВОРОВСЬКИЙ

Фото автора

загрузка...
Коментарі
15 жовтня
Сьогодні
Вчора
13.10.2019
12.10.2019
11.10.2019
10.10.2019
09.10.2019
08.10.2019
07.10.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин