Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Василь Сторожук
Василь Сторожук

Локачанин 15 років провів на кораблі

16:00 29.10.2017
295

Волинянин Василь Сторожук із села Шельвів Локачинського району майже півтора десятка років провів у далеких плаваннях.

Коли при нагоді поцікавився у чоловіка його пригодницьким минулим, почув справді захопливу розповідь.

– Пов’язати своє життя з мореплавством я вирішив, будучи ще двадцятирічним юнаком, – опершись на косу, пригадує молодість чоловік. Приїхавши із заробітків, вирішив упорядкувати територію біля будинку. – Тоді, відразу після армії, а служив я в ракетних військах Одеського військового округу, ми разом із товаришем вирішили працевлаштуватися на підприємство, що займалося виловом та переробкою риби. Його судна плавали по всьому світу, і, мабуть, саме це нас приваблювало найбільше. Оскільки я з дитинства любив готувати, ще до армії встиг здобути професію кухаря – влаштувався коком. Відтоді й розпочався найбільш пам’ятний період мого життя. У цьому ж році я вийшов у своє перше плавання. На нашому судні, що мало назву «Черемош», були переважно новачки, тож подорож була недалекою – ловили рибу біля Зміїного острова у Чорному морі. Значно цікавішими виявилися наступні рейси.

Василь Павлович ховає реманент у підсобку та пропонує продовжити розмову в будинку. У просторій батьківській хаті чоловік нині проживає один. Дружина померла, син працює в Луцьку. Переступивши поріг оселі, відразу відчуваєш, що її господар – моряк. У кімнатах просторо та охайно: прості практичні меблі, на письмовому столі заморські сувеніри. Через розчинені настіж вікна зайшов у гості легкий вітерець. Мабуть, саме ця легка обстановка і видає справжню вільну та романтичну душу мого співрозмовника. На стіні у вітальні рябіє від численних позначок політична карта світу. На ній твердою рукою відзначені моря й океани, країни, острови та материки. Це місця, у яких довелося побувати чоловікові. Не менш «рясною» виявилася і трудова книжка Василя Павловича. За чотирнадцять років у ній більше півтора десятка записів із найменуваннями суден, на яких працював у різний час.

– Побувати пощастило у найрізноманітніших куточках світу. Від Сахаліну до Південної Африки, від Азії до Америки, – усміхається пан Василь.

– І в Аргентині побували? – запитую у нього, дивлячись на карту.

– Звичайно! – впевнено відповідає чоловік. – Це, до речі, було моє перше міжнародне плавання, у яке я вийшов у складі екіпажу РТМС (риболовний траулер морозильний, середній, – ред.) «Капітан Пургін». Наш маршрут пролягав через Чорне та Середземне моря, перетинав Атлантичний океан і зупинявся біля берегів Аргентини. Там ми півроку без виходу на сушу заготовляли тунець, скумбрію та ставриду. По улов регулярно припливав рефрижератор. Ця подорож стала для мене найбільш пам’ятною. І справа тут не в дальності маршруту. Одного разу після чергового вивантаження риби ми, обігнувши Південну Америку, через протоку Дрейка увійшли у води Тихого океану. Там на нас і чатувала небезпека. Випадково запливши в буферну зону, ми були обстріляні чилійськими прикордонниками, які розцінили наші дії як вторгнення. Утікаючи, ми отямились аж біля Еквадору. На щастя, обійшлося без жертв та поранених. Ушкоджень не зазнало і наше судно.

Прибувши з екстремальної подорожі, Василь Павлович вирішив одружитися. З одеситкою Світланою, яку зустрів після служби в армії, зустрічався уже більше року. Після весілля моряк знову вирушив у відрядження. На наступні шість місяців плавучим домом для нього стала рибопереробна база «Восток» – величезне судно з екіпажем вісімсот п’ятдесят осіб.

– На ньому ми виходили у Середземне, Червоне та Аравійське моря. Під час відпусток мені пощастило побувати у Єгипті, Ємені, Пакистані, Індії, на острові Мадагаскар, на Мальдівах. Хоча сумно не було й на судні. Взагалі корабель, а особливо великий – це ніби окрема держава зі своїм керівництвом, виробництвом, традиціями, святкуваннями та забавами. Важливу роль у цьому відігравали кухарі, які не просто готували сніданки, обіди й вечері, а й випікали свій хліб, пироги, торти. Святкові застілля були не менш пишними порівняно із традиційними домашніми. Також ми тримали невеличке господарство – відгодовували поросят, – посміхається чоловік.

Далі були інші рейси. Змінювалися судна, змінювалися напарники. У плаваннях чоловік проводив майже весь час. І навіть про народження сина дізнався, будучи десь біля берегів Африки, за тисячі кілометрів від дому.

У 1992 році Василь Павлович був змушений залишити свою роботу. Причина банальна: після розпаду Радянського Союзу підприємство переживало важкі часи, морякам перестали платити. Спочатку чоловік влаштувався кухарем в одному з одеських ресторанів. Утім пізніше зрозумів, що понад усе скучив за рідними та домівкою. Забравши сім’ю, він повернувся на свою малу батьківщину – у Шельвів.

Нині, перегортаючи сторінки товстелезних фотоальбомів, яких у нього з десяток, Василь Сторожук пригадує свої пригодницькі та романтичні подорожі. Він каже, що моряк – це не професія, а стан душі, який із людиною на все життя. На запитання, чи вийшов би ще коли-небудь у море, чоловік, не роздумуючи, відповів:

– Легко! Хоч зараз!

Віктор ТВОРОВСЬКИЙ

Фото автора та з сімейного альбому Василя Сторожука

Коментарі
23 березня
Вчора
21.03.2019
20.03.2019
19.03.2019
18.03.2019
17.03.2019
16.03.2019
15.03.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин