Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
По дорозі до Луцька
По дорозі до Луцька

Враження стрільця верхмату про Локачинський район у 1941

16:05 13.01.2018
941

Віллі Кубек – баштовий стрілець бронемашини Sd.Kfz 222, 13 танко-розвідувального батальйону 13 танкової дивізії вермахту.

Його воєнний похід по Волині 24 травня – 3липня 1941 року пролягав по маршруту 13 танкової дивізії, яка рухалася паралельно дороги Володимир-Волинський-Луцьк на відстані 5-15 кілометрів, – інформує видання «Хроніки Любарта».

26 червня 1941 р.

О 7 годині ранку підйом і відразу ж за роботу. Якийсь старий українець із сусіднього села приніс нам молока і хліба.

Семеро людей з пункту з прийому полонених обшукують місцевість у пошуках росіян, що порозбігалися. До півдня наша бронемашина виправлена. Звідкись налітають 3 російських бомбардувальники - перші літаки супротивника, яких ми побачили і не відразу помітили. А коли помітили, навколо вже рвалися бомби. Я встиг схопити бінокль в машині, щоб краще розглянути їх. І ось іду на поле, приставляю до очей бінокль і вже в наступну секунду раптом виявляю, що лежу на землі.

Чи то я сам ліг, то чи щось мене змусило впасти, я так і не зрозумів. Враження було, що зі мною щось сталося, тільки ось що - я так і не зрозумів. Доторкнувшись до лоба, я намацав здорову ґулю.

І тільки потім я дізнався, що росіяни скинули 4 бомби на розташовану метрах в тридцяти від нас біля дороги батарею важких гармат. Подивившись в дзеркало заднього виду, я побачив, що півкокарди у мене на пілотці наче й не було.

Пощастило тобі, сказав я собі тоді, ще трохи, і ... Я вважав за краще не думати, що було б тоді. Ми швидко відводимо бронемашину з дороги під дерева.

Незабаром з'являється пара наших Me-109, але повітряний бій ми так і не побачили. У всякому разі, відлетіти вдалося лише одному російському бомбардувальнику. Швидко покінчивши з залишеною роботою, близько 14 години в повній самоті від'їжджаємо.

На наші запитання щодо місцезнаходження нашого 13-го танково-розвідувального батальйону ніхто нічого відповісти не міг. Коли ми виїхали на вузьку дорогу, побачили, як по обидві її сторони все всіяне вбитими кіньми, трупами росіян і кинутими гарматами. Калле тут же, здуру від страху, забрався в бронемашину, де місця всього-то для двох - для водія та для мене - стрілка. Попереду великий лісовий масив. Виїхавши на широке шосе (дорога Володимир-Волинський - Луцьк), виявляємо, що по ньому пересувається 14-а танкова дивізія. І якраз на узліссі цього великого лісу розташувалася ремонтно-технічна майстерня.

Дорога являє собою моторошне видовище: всюди на узбіччі підбиті російські танки. Більшість їх спалено, в основному це легкі середні машини, помітили ми і кілька розвідувальних бронемашин.

Броню товщиною від 3 до 4 см без особливих зусиль пробивають наші протитанкові гармати (насправді броня дорівнювала 13, максимум до 20 мм на окремих деталях). На деяких танках ми нарахували до 20 пробоїн.

Лісовий масив приблизно 2 кілометри в довжину суцільно забитий військами (дорога біля с.Мовчанів).

Що й казати - картина пригнічує. Виведені з ладу танки зуміли від'їхати від дороги на сотню метрів, не більше, а в більшості взагалі громадяться вздовж узбіч або в кюветах. Усередині машин видніються обвуглені рештки членів екіпажу, яким так і не вдалося вибратися.

Нам розповідають, що тут було підбито приблизно 200 російських танків, це все машини легкого типу. Власні ж втрати в цьому танковому бою склали всього 16 машин - 5 повністю виведені з ладу, а 11 пошкоджені. Багато з радянських танків були буквально перетворені в решето прямими влученнями наших снарядів. Їх броня виявилася занадто слабкою.

Мабуть наш наступ застиг росіян зненацька.

Продовжуємо рух, але вже через 5 кілометрів починає барахлити запалювання. Звертаємо на якусь доріжку і своїми силами намагаємося усунути неполадки. Незважаючи на застереження Калле, нова неприємність - водій втратив якісь хоч і невеликі за розміром, але важливі частини пристрою запалювання.

І ось ми, як ідіоти, стоїмо в полі, відставши від своїх на добрих 5 кілометрів.

Навколо бродить досить багато відсталих від своїх частин російських солдатів. Вони являють собою серйозну загрозу. Доводиться як слід оглянути місцевість поблизу.

За сотню метрів від нас самотньо стоїть хата. Підійшовши ближче, нікого не виявляємо, крім хіба що кількох підбитих російських танків. З люка однієї з машин визирає мертве обличчя водія, з іншого звисає рука іншого члена екіпажу, який загинув при спробі покинути танк. У згорілій машині знову виявляємо обвуглені трупи. Ця картина смерті і руйнування на все життя запам'яталася в свідомості - буквально з перших днів війна показує нам жахливе обличчя.

Тим часом стемніло.

На попутній вантажівці добираюся до ремонтної майстерні, але там обіцяють, що приїхати і відтягнути нас зможуть лише до ранку.

Тепер вже на легковику повертаюся до своїх. Як бути? Зрештою нам все ж вдається вмовити водія вантажівки, що проїжджав повз, підтягти нас хоча б до свого підрозділу, який розташувалося в лісі неподалік від нашої ремонтної майстерні. Їх лейтенант нічого не має проти нашого прибуття.

Ремонтники вже встигли взяти в полон ще з десяток росіян, іншим вдалося втекти в ліс.

Фарами висвітлюємо галявину, доносяться крики та постріли бойової охорони. Ми нервуємося.

Але вже незабаром я навчився в бронемашині спати - на всякий випадок краще відпочити, поки є можливість.

27 червня 1941 р.

Підйом о 7 ранку; у польовій кухні отримуємо каву. Наш водій разом з кимось із ремонтної майстерні упорядковує запалювання, а поки привожу в порядок машину. Спека страшна. Приблизно опівдні вирушаємо далі.

Проїхавши близько 15 кілометрів, виявляємо нову неполадку в запалюванні, хоч і дрібну. Але перш ніж усунути її, все ж вважаємо за краще поїсти.

Коли я вирушаю за водою, лейтенант пропонує взяти з собою в дорогу каву. Але прибувши до польової кухні, ми з'ясовуємо, що кава вся випита. Тоді лейтенант віддає наказ напоїти нас чаєм. Ось це я розумію! Бойове товариство! 10 хвилин потому ми п'ємо свіжий чай. Усунувши проблему і заливши в баки пальне, їдемо далі. На цей раз повертаємося до двох підбитих німецьких танків з іншої танкової дивізії.

Одному з них російський снаряд влучив у задню частину вежі, іншому - спереду, прямо туди, де місце водія. Трьох членів екіпажу тільки що поховали тут же, в саду. Розвідувальні машини досі в крові загиблих товаришів (біля с.Затурці).

Постовий не проти, щоб ми зняли з цієї машини покришки новіше, за умови, що поставимо свої старі. Неподалік від розвідувальної машини застиг підбитий російський танк.

Приблизно о 19 годині їдемо далі. Дорога вся у воронках: кожні сотню метрів - міна. Повно вирв від авіабомб, але темп просування від цього не страждає. Незабаром зустрічаємо ще одну ремонтну роту. Зупиняємося замінити шланг радіатора, що лопнув.

Приношу від ремонтників кави, і ми нарешті сідаємо вечеряти. О 22 годині продовжуємо шлях, наступає темрява, я мало не засинаю в машині.

Проїхавши кілометрів 15, зупиняємося і звертаємо в праву сторону в сад, де розташувалася санітарна рота. Ми страшно втомилися і тут же прямо біля машини завалюємося спати.

Коментарі
21 березня
Вчора
19.03.2019
18.03.2019
17.03.2019
16.03.2019
15.03.2019
14.03.2019
13.03.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин