Історичні факти: де і коли у районі пройшли смерчі

У Локачинському районі смерч сформувався 7 липня 1960 року у Хорові та 20 липня 1987 року у Шельвові.

Про це йдеться у науковій статті «Торнадо в Україні».

Смерч, як правило, супроводжується грозою, дощем, градом і, якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи в себе воду та предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Площа, зайнята цими явищами, буває багато разів більшою, ніж зона самих смерчів.

7 липня 1960 року на село Хорів Локачинського району налетів смерч, який пам’ятають досі. Парило. Раптом насунула чорна хмара, ніби стовп від землі до неба. Її закрутило, як вихор. Почалася злива — краплі такі, що одна наповнювала долоню. Почувся свист і потужний гул. Стовп смерчу висмоктував з меліоративного каналу воду до самого дна, вихором піднімаючи її вгору. Навколо літали гілки, дрібна риба і водорості. Смерч наздогнав 30-річну жінку і підхопив у повітря, засмоктав її всередину, відніс повітрям за 50 м уздовж каналу і жбурнув на землю. Небачений стовп вихору позривав дахи будинків, повалив бетонні опори електроліній. У селі смерч зруйнував півсотні хат, вирвав із корінням дерева. На пасовищі засмоктав кілька корів і відніс їх на декілька кілометрів – їх трупи потім звозили до села.

Смерч. Джерело: tssbulletproof.com

Одним із найбільш небезпечних в Україні був смерч 20 липня 1987 року в селі Шельвів Локачинського району Волинської області. Тоді загинуло чотири людини, 30 постраждало. Було пошкоджено більшу половину будинків у селі — 94 із 168. Цей смерч належить до третьої категорії за шкалою інтенсивності смерчів. Очевидці пригадують, що перед смерчем було спекотно й безвітряно. Раптом небо стало темно-бордове. У повітрі розірвало на шматки трактор з причепом. Будинки зривало з фундаменту. Дивно, що смерч летів прямолінійно.

«Був понеділок, 20 липня 1987-го. Весь день стояла страшенна спека. Ближче до п’ятої вечора раптово нахмарилося і місцями сипонув величезний град. Вітер загудів так, ніби десь поблизу пішов на посадку реактивний літак. Враз потемніло», – згадують очевидці.

Стихія тривала не більше десяти хвилин, але залишилася в пам’яті людей на все життя, – йдеться на сайті «Вісник і К».

Тетяна Подаш, секретар сільської ради, у ті часи лише працювала у Шельвові, а жила у сусідньому селі. Коли на вулиці почався град і страшенно загуло, в приміщенні сільради знаходилося ще четверо жінок. 

– Ми вирішили подивитися, що там робиться, але не змогли відчинити вхідні двері. Так, наче їх хтось притиснув, – розповідає Тетяна Петрівна. – Поперелякувалися, скупчилися усі в тому коридорчику, та так і простояли. А в цей час вилітали вікна, рвало покрівлю, все ходило ходором. Коли нарешті змогли вийти – очам не повірили! Кущів, які росли навколо, ніби й не було, дерева повалені, дроти валяються. І тут хтось з наших закричав: «Села нема!».

Ми озирнулися. Дійсно, з іншого боку сільської ради, де ще десять хвилин тому була ціла вулиця, наче хтось величезною мітлою вимів хати та ще й помив місця, де вони стояли! 
Руйнування, які нанесла стихія саме цьому селу, були страшними. 34 будинки зруйновано вщент (від семи з них залишилися одні фундаменти), більше сотні понівечено. Як не гірко констатувати, але той день забрав із собою життя чотирьох жителів. Більшість селян врятували льохи, які послужили надійним сховищем.

Переповідають й історію маленької дівчинки Вікторії, яка дивом залишилася живою. Її мама Валентина Смик навіть не встигла добігти до хати. А там же на ліжечку залишилася спати маленька донечка! Як тільки вихор відійшов, жінка кинулася у зруйнований дім – від помешкання залишилося три стіни. Під однією з них і побачила свою донечку, яка стояла в колисці, доверху наповненій побитою цеглою... 
Після пережитого шоку люди не могли спати кілька днів. У повітрі довго стояв важкий запах гару, так, ніби хтось вичистив сажу з величезної грубки. Документи, паспорти, різноманітні посвідчення і фотографії із сімейних альбомів шельвівців знаходили за десятки кілометрів, аж у далекому від Локач Рожищенському районі!

Ще довго потім люди збирали по сусідніх селах свої особисті речі, одяг. Пробували їх прати, але на кожній кофтині чи штанях смерч ніби поставив свій розпис – бурі плями, які не могла вивести навіть білизна. Село за два місяці відбудували, а для людей, які взагалі залишилися без домівок, звели новий мікрорайон із 34 хат.

На місці, де смерч пошматував будівлі, тепер заросле поле і покинуті льохи, які колись порятували своїх господарів.