«Приїжджай у Марковичі. Тебе обрали головою», – історія життя Петра Стасюка
Петро Стасюк з Локач більшу частину свого життя віддав служінню людям. Працював на різних посадах, але завжди намагався знайти підхід і до простого сільського дядька, і до чиновника.
З хутірського хлопчака виріс мудрий, достойний керівник. Якими ж були шляхи-дороги, згадуємо з Петром Івановичем, – йдеться на сайті «Вісник і К».
У маленькій хатині на хуторі біля села Дорогиничі освоював свої перші життєві університети. Найпершим учителем був батько Іван Оксентійович: привчав до сільської праці, радив, як обходитися з людьми. Хоч і мріяв хлопець стати військовим, доля повернула геть в інший бік.
– Подобалася військова виправка, дисципліна. Та вдома як зачули, почали відмовляти, – пригадує Стасюк. – Річ у тому, що мама народила мене, коли їй минуло сорок років. Сестра вже була заміжня, жила окремо. А я біля батьків. От вони зажурилися, що військових ніколи вдома нема, то на старості залишаться самі.
Вступив Петро у Луцьке культосвітнє училище. Згодом працював у Зубильненському будинку культури, заодно вчив музики школярів та маленьких дітлахів у садочку. Тут і познайомився із симпатичною вихователькою Раїсою, яка незабаром стала його дружиною. Починав з комсомольської роботи і «доріс» до другого секретаря райкому партії.
Та знайшлися заздрісники, які «посприяли» тому, щоб на цю посаду обрали іншого кандидата. Внаслідок інтриг Стасюка «списали». Та правду кажуть: не було б щастя, якби нещастя не помогло. У той період Стасюка «сватають» на голову Марковичівського господарства. Розчарований в усьому чоловік навіть на збори не їде, а ввечері лунає телефонний дзвінок: «Приїжджай у Марковичі. Тебе обрали головою». Така новина була як сніг на голову. Що робити? Із чого починати? Тиждень обходив нові володіння, які тонули у багнюці. Тоді, згадавши батьківську науку та досвід, отриманий від колпитівського голови Миколи Івановича Ничипорука, у якого працював заступником, став наводити лад. Найперше взявся за тракторну бригаду, заасфальтував усе. Згодом розбудовував господарські приміщення. Непросто було знайти кошти, але він їздив, просив знайомих, стукав у всі двері, й поступово КСП «Урожай» розросталося. Люди, бачачи такі позитивні зміни, казали: «Чого нам того Стасюка раніше не прислали?»
Ця робота була до душі Петру Івановичу, тут сповна розкрився його потенціал. Напористого керівника помітило вище начальство, він отримав пропозицію очолити Локачинську райдержадміністрацію. Наприкінці 90-х непрості часи були в Україні, та й, зрозуміло, в районі. Встановлювалися свердловини на газовому родовищі, велася газифікація. Тримати руку на пульсі часу, шукати можливості для реформ – завдання, яке під силу не кожному. Але Стасюк мусив тримати «марку» і мусив упоратися. Почав наводити благоустрій селища. Старші люди й досі жартома називають центральну вулицю Локачів «Петрівкою», бо Петро Іванович дав завдання зрізати старі каштани, зробити газони, оновити тротуари. Багато було незадоволених, але коли реконструкція вулиці закінчилась – «ахнули». І таких епізодів багато. Щось вдалося, щось не встиг. За клопотами, поїздками час пролетів, як одна мить. На заслужений відпочинок ішов з посади голови марковичівського господарства. Колись у Локачинському районі було майже тридцять колгоспів. Від більшості лишилися лише «ріжки та ніжки». Стасюку вдалося зберегти матеріальну базу, завдяки цьому в господарство прийшов польський інвестор. Нині люди мають роботу.
А Петро Іванович на пенсії не може всидіти. І хоч літа щедро посріблили колись смолянистого чуба Петра Стасюка, але вони не мають впливу на оптимістичну, непосидючу вдачу. Доглядає за своїм садом, лісок посадив ще й три гектари землі обробляє! Його гордість діти – Ольга, яка трудиться вчителем у Локачинській школі, та син Андрій, який, прийшовши із зони АТО, працює у Любомльському військкоматі. Та найбільшою втіхою для дідуся є внучка Дарина – розумниця та красуня. Вона планує стати тележурналістом і навчається у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
Руслана ТАТАРИН
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром