Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Валентина Штинько
Валентина Штинько

В гостях у творчого подружжя – Валентини Штинько та Ореста Хмельовського. Блог

11:00 03.07.2018
415

Одного дня до редакції завітала Валентина Сергіївна Штинько, яка за розмовою поділилась новинкою про одну із своїх улюбленок – жоржину низькорослу. А здивувала вона нашу співрозмовницю тим, що надумала розквітнути ще на початку червня, а не в липні, як зазвичай. Вже за декілька хвилин, будучи запрошеною, я прямувала в гості до цієї квітки-дивачки.

Щойно ступила на подвір’я затишного обійстя Валентини Штинько та Ореста Хмельовського, як квіткове розмаїття зустріло мене своїми неповторними ароматами. Пройшовши далі – до квітничка, що біля самого будинку розташувався, почала пильно вдивлятись, шукаючи жоржину. Але виявилось, що заховалась вона ще далі – аж там, де город.

«Ого! Як багато квітів! Скільки ж то сил треба докласти, щоб мати таку красу!» – спало на думку. Охопивши швидко поглядом чималенький клапоть цього городу, зрозуміла, що більшу частину його площі відвоювало для себе квіткове царство. «А ось ти де, загадкова квітко!» – вихопилась якоїсь миті, коли застала жоржину вже в обіймах Валентини Сергіївни.

Рожевощока красуня глипнула на мене милими оченятами і всім своїм виглядом ніби заявила: «Що, не чекали моєї появи?» Сумувати нашій квітці не доводиться тут, бо, окрім сестриць-жоржин, неподалік рясніли незабудки, лілії, іриси, молочай декоративний, бегонія садова, троянди, турецька гвоздика, древнє дерево Гінкго-Білоба. Онде, в самому куточку квітника, знайшов собі прихисток і дикий мак. Пані Валентина каже, що не йме віри, як він тут опинився. Але цікавим є те, що поселився нежданний гість саме біля декоративного маку. Тож схвально віднеслась до такого сусідства й, за її словами, вирішила не виполювати – хай пломеніє.

Неподалік енотера всміхається кольором сонечка. Не натішиться нею пані Валентина, розповідаючи, як «розпускається квітка практично перед самим заходом сонця і відбувається це дійство буквально за лічені хвилини». Вперше в своєму житті, завдяки Валентині Сергіївні, я дізналась, якою на смак є ягідка жимолості їстівної, який вигляд мають пижмо декоративне, айва… Тут стільки всяких-різних сортів незвичайної краси, що цей перелік можна продовжувати і продовжувати.

Про кожну зі своїх рослин-вихованок пані Валентина знає все, розповідає захоплююче, з неприхованою радістю. У віночок своїх розповідей майстерно вплітає історії з життя своєї родини, пам’ятає, де придбала ту чи іншу квіточку, або ким вона подарована, яка з них любить рости на осонні, а яка тільки в тіні розкошує, як необхідно доглядати за кожною з них… Побачивши дивні споруди в саду, зацікавлено допитуюсь і про них. «Це вже треба питати в Ореста Михайловича. Доступно розповісти про свої творіння може лише він», - каже Валентина Сергіївна.

А я тим часом вже розглядала поблизу невеличку водоймочку, де стоїть лепеха по коліна у воді, а навпроти кущик молінії поселився. « Тут і рибка водиться», - хвалиться пані Валентина. Одним словом – краса і загадкова атмосфера. Дуже радію з того, що зовсім трішки, але таки пощастило поспілкуватись і з Орестом Михайловичем. А Валентина Сергіївна ще й картину показала, над написанням якої працює її чоловік.

Смакуючи свіжозбираною полуницею, зловила себе на думці, що відчуття комфорту від спілкування з цим творчим подружжям підібрало ключик до мого серця і поселилось в ньому назавжди. Поверталась на роботу я вже із жовтоблакитним букетом, який зібрала для мене Валентина Сергіївна. Складався він із сонячного кольору васильків та голубоокого дельфініуму.

Людмила МЕЛЬНИЧУК

Коментарі
24 вересня
Сьогодні
Вчора
22.09.2018
21.09.2018
20.09.2018
19.09.2018
18.09.2018
17.09.2018
16.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин