Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Микола Твердяк
Микола Твердяк

Як Привітненський вчитель фізкультури став інспектором поліції у Луцьку: історія Миколи Твердяка

13:00 05.07.2018
560

Чи легко стати поліцейським? Які «підводні камені» існують у роботі правоохоронних органів? Якими якостями повинна володіти людина, котра хоче присвятити себе службі у поліції? Про це розповів колишній учитель фізкультури у Привітному, старший інспектор, черговий Відділу чергової служби Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Микола Твердяк.

За його словами, він пішов служити у патрульну поліцію в першу чергу тому, що хоче, щоб його діти жили в безпечному Луцьку, а також щоб змінити ставлення людей до представників правоохоронних органів. – пише Твій портал.

Пан Микола зауважив, що у 2005 році його дружина та він навчалися у Луцьку, місто було зовсім інше – як у кримінальному аспекті, так і у площині довіри та ставлення мешканців до людей у формі.

Микола Анатолійович розповів, що за освітою він учитель фізкультури. Працював за фахом у селі Привітному Локачинського району. Був класним керівником у школярів-п’ятикласників.

Коли хвиля мобілізації торкнулась і його та коли до нього зателефонували і сказали наступного дня з’явитися до військового комісаріату – без роздумів пішов.

«Мені багато хто казав, що я ненормальний, що я пішов зразу по дзвінку», – жартома каже пан Микола.

У складі 24-ї механізованої бригади чоловік пробув у зоні антитерористичної операції 155 днів.

«Якраз був у таких місцях, що не дай Боже. Двадцять четверта завжди на передових позиціях», – відзначає співрозмовник.

«Коли я повернувся після війни, мені запропонували спробувати свої сили у конкурсі на працівника патрульної поліції. Я зважив усі за і проти і вирішив усе ж подати документи. Конкурс проходив без особливої підготовки. З яким багажем знань був, так і пішов проходити. Насправді був здивований, коли прийшло запрошення на навчання. Навіть не очікував, що пройду, бо конкурс був великий – 27 людей на місце, а я тільки що повернувся з війни, не маю відповідної підготовки, але відбір подолав», – розповів поліцейський.

Він додає, що в той час перед ним постав нелегкий вибір між школою та поліцією.

«В той час, коли я пройшов конкурс, то був невеликий термін, буквально три дні, щоб зробити вибір, чи поміняти життя кардинально і стати правоохоронцем, чи залишитися в школі і навчати діток. Я тоді був класним керівником, у мене був дуже класний клас: шість дівчаток і чотири хлопці. Тому вибір для мене був нелегкий. Я порадився із сім’єю, ми зважили всі «за» та «проти», і наважився написати заяву на звільнення з навчального закладу і піти в поліцію. Проте на шляху стала перешкода – за три дні просто нереально було розрахуватися з роботи. Однак керівництво школи пішло мені назустріч, і в зазначений термін я був безробітним», – зауважив старший лейтенант поліції Микола Твердяк.

З а його словами, після навчання він залишився в Сокиричах на три з половиною місяці. Тоді його призначили старшим взводу, і в його підпорядкуванні було 26 людей.

«Після того, як склали присягу та пройшли співбесіду в начальника, я одразу поїхав додому в Горохівський район. Майже приїхав. Десять кілометрів лишилося доїхати. Пролунав дзвінок, кажуть: «Вітаємо, вас призначили на службу на посаду заступника командира роти». Мені потрібно було терміново повертатися. Дали 40 хвилин, аби я приїхав. Дивовижно, проте мені вдалося потрапити в Луцьк вчасно. До самої роботи мене автомобілем підвезли люди, котрі за збігом обставин їхали якраз у тому напрямку. Мені тоді надзвичайно пощастило», – зазначив патрульний.

Заступником командира роти був упродовж трьох місяців.

«Справлявся. Хоча було надзвичайно важко. Я простий учитель фізкультури. А поліція і педагогіка – це зовсім різні напрямки. Я старався працювати на совість і показав себе із хорошої сторони. Тож невдовзі мене призначили командиром роти. Цю посаду обіймав упродовж півтора року», – поділився успіхами Микола Твердяк.

Рік тому чоловікові запропонували перейти працювати в чергову частину патрульної поліції.

«Я без вагань погодився. В мене дружина та малі діти, тому я намагаюся поєднувати сім’ю і роботу. Графік роботи в черговій частині мені більше підходить, бо я можу більше часу приділяти своїм рідним», – наголосив правоохоронець.

Микола Твердяк зазначив, що він не шкодує, що кілька років тому зробив вибір на користь поліції.

«Насправді і серед працівників поліції трапляються «редиски». Мене дуже засмучують такі випадки, але як би не було, поліція поступово повертає довіру населення. Головне, щоб люди знову почали вірити поліції – і тоді все буде добре», – зауважує старший інспектор.

«Мені не треба подяк, я просто виконував свою роботу»

Микола Твердяк наголошує, що, попри всі ситуації, які трапляються в нього на роботі, він не розчарувався у поліції. Ті, хто розчарувався, уже понаписували рапорти на звільнення.

«Так і має бути. Якщо ти бачиш, що робота не твоя, ти не справляєшся з покладеними обов’язками, то ти не маєш права перебувати у поліції. Але головні критики – це люди, вони все бачать», – висловив думку чоловік.

Микола Анатолійович згадав про найбільш пам’ятний випадок, який з ним трапився під час патрулювання.

«Це був один із перших випадків, таких резонансних і найбільш пам’ятних. Ми патрулювали у денну зміну. На вулиці Львівській трапилося ДТП з потерпілими. Ми буквально хвилину тому проїжджали повз те місце і нам повідомили, що трапилася ДТП. Одразу повернулися туди. Картина була жахлива, навіть трагічна. Ми з напарником не розгубилися: викликали «швидку», МНС. Я весь час був на контакті з потерпілим. Вийшло так, що одна машина вирішила обігнати другу, порушуючи правила дорожнього руху. В результаті одне з авто протаранило залізний паркан, який відгороджує проїжджу частину від пішохідної. Паркан складався із двох труб. Одна з них пробила чоловікові ногу, а інша – трохи вище серця. Пройшла через ключицю. Я бачу, що людина втрачає свідомість, викликав «швидку». Паралельно спілкувався із потерпілим водієм, котрий у шоковому стані раз у раз просив випити. Дякувати Богу, лікарі спасли того хлопця і він залишився живим. Мені переказували, що його батько і родина шукали мене і хотіли віддячити», – поділився спогадами Твердяк.

І додає, що не треба було йому подяк, адже він нічого надзвичайного не зробив, усього лише виконував обов’язки, які на нього були покладені на той момент. Однак отримувати нагороду все ж поліцейському довелося.

«Через місяць інспекторів зібрало керівництво Управління. Перший заступник начальника привітав мене від імені на той час керівниці Патрульної поліції Хатії Деканоїдзе. Тоді мені також вручили невеличку медаль за те, що я в той момент не розгубився», – зазначив чоловік.

Микола Твердяк зауважує, що дуже дорожить своєю сім’єю і підтримкою дружини. Жінка вчилася в Луцьку, а тому знає, що місто ніби і не велике, тихе, спокійне, але «якщо влізти всередину», то ситуація не така проста. «Робота роботою, але в будь-якому разі сім’я – це найголовніше для людини», – резюмує патрульний.

Старший лейтенант поліції розповів, що не раз він чув негативні відгуки від лучан про роботу поліції та і поведінку самих працівників правоохоронних органів. На такі репліки він має чітку відповідь: «Зміни в кращий бік є, і вони відбуваються. Проте вони поступові. Має пройти ще час, щоб проявилися в повній мірі. Все має робитися поступово».

Микола Твердяк наголосив, що щоб потрапити до лав патрульної поліції, одного бажання мало, потрібно бути фізично підготовленим, психологічно та стресостійким, уміти спілкуватися із людьми.

«Не ставити себе вище від людини і не наголошувати постійно, що він поліцейський і його всі повинні слухатись і боятися. Потрібно вміти увійти в положення людини, в її ситуацію, можливо, навіть перейнятися тими життєвими обставинами, в яких вона перебуває», – радить патрульний.

Коментарі
25 вересня
Вчора
23.09.2018
22.09.2018
21.09.2018
20.09.2018
19.09.2018
18.09.2018
17.09.2018
16.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин