Життя… Яке воно?. Блог Людмили Мельничук

Рву малину. «Ой!»-аж відсахнулась…Це кропива добряче «вжалила» мене в ногу. «Ну чекай! Я тебе позбудусь!», - враз скипіла і пішла по рукавички. «Озброївшись», з великою насолодою приступила до знищення «свого ворога». Проте кропива миттю прогнулась так, що «покусала» руку аж до ліктя. «Ну й ти ж підступна!!!», - нарікаю, чухаючи вже руку і ногу.

А життя хіба не так нам видає? Можна ретельно все спланувати, навіть придбати захисний мундир, а воно, невблаганне, таки скубне! Воно грається з нами, як кіт з мишею: то відпустить, то знову притисне своїми гострими кігтями до непритомності… Хтось життя змальовує у вигляді «зебри», де чорна смуга чергується з білою; хтось порівнює зі стежинами щастя і горя, що переплітаються…

Я завжди говорила, що це злети і падіння, порівнювала з вершинами і впадинами. А найзручніше, як на мене, уявляти життя у вигляді двох паралельних ліній - добра і зла, які знаходяться зовсім поруч одна біля одної. Тоді легко, так би мовити, перестрибнути зі «злої» на «добру», коли щось пішло не так …

Ніколи не повірю тому, хто запевнятиме, що прожив тільки у щасті. Кожен рано чи пізно та й загляне за ширму «чорної смуги», де на троні сидить Біда - майстриня готувати випробування. Дуже часто вже ситий тими бідами сповна, а вона й далі годує ними, іронічно дивлячись в згорьовані очі. Та ще й посипає нову порцію сіллю і перцем… Та головне - не здаватись! Навіть, коли вклякнув, треба знайти сили, щоб піднятися. І крок за кроком, крок за кроком…Часом сміливо, інколи невпевнено… Деколи повзучи, й навіть шкандибаючи зіщулено… Але - вперед, вперед, вперед!

Часто не бачимо дороги… Підносимо погляд до небес, благально питаючи: «Що мені робити? В якому напрямку рухатись?». І от, якось, доклигали до тієї «білої смуги»… Оговтавшись, «почистили пір’я»…

Зрозуміли: життя не перев’язане стрічкою з бантом… Але ні на хвильку не слід забувати про те, що попри свій досвід, коли вже неодноразово обпеклися в житті і маємо набиті гулі, навчилися ніби-то оминати гострі кути, знаємо, що й коли сказати, а коли – змовчати, коли взяти на себе головну роль, а коли бути тінню – не спрацює! Життя і далі вчитиме. І тільки воно одне знає, коли ми достойні винагороди.

А ще мені здається, що чим більше нарікаємо на життя, тим швидше біди закохуються в нас. «А що, коли у всьому шукати позитив?", - вже думала неодноразово. Ну от, наприклад…

Нещодавно мала можливість їхати велосипедом шосейною дорогою в напрямку Міжгір’я. На певному відрізку шляху не так давно тут зробили ямковий ремонт. Саме це і мало б радувати. Але ж ті більші пошкодження замостили так, що вони стали, чомусь, опуклими, а їх краї зовсім не співпадають з покриттям дороги. І от, їдучи, я намагалась вправно маневрувати, щоб під колеса не попадала ні залишена ямка, ні «залатана». Бо, як від одної, так і від іншої трясло, як у пропасниці! Але, якщо вже зосередитись на позитиві, то відчула себе справжнім віртуозом-велосипедистом!

Пригадую, як восени, збираючи гриби, ступила два кроки від дороги й миттю опинилась у вузькій півтораметровій ямі, вдало замаскованій високою травою. З’ясувалось, що це працівники газового родовища «не встигли» закидати ті «лунки», коли забирали електроопори. «Хоча б яку гілку кинули, позначивши небезпечне місце»,- бубоніла я, викарабкуючись із пастки.

В чому позитив? Вдало впала! Тільки зуби добряче клацнули… Пізніше вималювався синяк на нозі… І все! Уявляєте? А як природою натішилась тоді! Загалом - дуже вдалий день! І так, певно, треба себе налаштовувати! Більше акцентувати увагу на світлих життєвих нотках... Тому що єдино-правильної теорії про життя немає. Кожен проживає і розуміє його по-своєму, розставляючи свої пріоритети…

На цю тему можна влаштовувати безкінечні дискусії. А щодо вислову «життя - біла і чорна смуги», вважаю, що це бачення песиміста. Можна ж замінити таким: «Життя веселкове!» Правда приємніше? Веселка ж має кольори різних відтінків. Чи не так? А замість «життя - це стежини щастя і горя» сміливо можна сказати «життя непередбачуване, загадкове, зі своїми плюсами і мінусами».

А оці злети і падіння…То що ж це означає? Якщо ти злетів, то обов’язково гепнешся? А якщо ти вправний керувальник у своєму житті? І ви знаєте, поки я тут мудрувала, то й передумала стрибати- перестрибувати по отих паралельних лініях… От візьму та й уявлю своє життя у вигляді безлічі сегментів, частинок або, як нині модно називати, пазликів. Легким помахом руки вхоплю найяскравіші, найдобріші, осяяні щастям фрагментики життєві та й почимчикую у своє друге півстоліття! А біди нехай ридають, залишені напризволяще! Безжально помахаю їм рукою, не оглядаючись!

Людмила МЕЛЬНИЧУК