Із заробітків повернувся безпорадним та немічним. БЛОГ

19 Жовтня 2018, 11:00
«Якби ж то знаття, як все обернеться, – ці слова Галина не втомлювалась повторювати в ході нашої розмови. Бо чи ж то думала вона тоді –10 літ тому, коли випроводжала сина на заробітки, що станеться саме так… 2952
«Якби ж то знаття, як все обернеться, – ці слова Галина не втомлювалась повторювати в ході нашої розмови. Бо чи ж то думала вона тоді –10 літ тому, коли випроводжала сина на заробітки, що станеться саме так…

«Якби ж то знаття, як все обернеться, – ці слова Галина не втомлювалась повторювати в ході нашої розмови. Бо чи ж то думала вона тоді –10 літ тому, коли випроводжала сина на заробітки, що станеться саме так…

Якось одного дня її Юрко неочікувано заявив, що їде до Києва на будівельні роботи. Пригадує, що дуже зраділа.

«Бо чого ж дитина має тинятись по тому селі без копійки за душею», – міркувала.

Та й одразу з великою охотою заходилась готувати синові все необхідне для поїздки, подумки уявляючи, як може змінитися на краще життя її Юрка.  

«Спочатку так і було – ніби все добре. Дзвонив, розповідав про справи, навіть гроші висилав додому щомісячно. На перших порах кожного разу по тисячі гривень отримувала. Це непогана сума була на той час. А я в свою чергу старалась як можна частіше передавати сину домашні харчі – то гусочку чи курочку, то свіжини (як кабанця заріжемо) –тоді вже не шкодуючи покладу м’яса та сала до торби. А перед Великоднем і паску, і крашанки завжди передавала, щоби моя дитина свято відчула», – пригадує Галина.

Згодом, як розповідає жінка, син і додому приїжджав. Правда, на день-два – не більше. Пояснював тим, що «хазяїн не може надовго відпустити». Адже він – Юрко, тепер працює на дачній ділянці і там, як каже, «повно роботи». Приїжджав завжди в обновках, тільки якийсь вже надто худющий. І це насторожувало Галину…

Проте його слова «мам, у мене все добре» не так щоби переконливо, але трохи заспокоювали материнське серце. …На похорони молодшого брата Юрко приїхав вже не сам. Біля Галини постійно «крутилась» і «мамкала» синова обраниця. Тільки не до спілкування було згорьованій жінці.

Аж якось, пильно глянувши їй в очі, Галина невтішно похитала головою. Бо побачила в них каламуть та суцільну порожнечу…Не такої невістки вона сподівалася. Але хто ж її питатиме… З того часу, як діти знову поїхали до Києва, Галині Юрко вже видавався не таким, як завжди. В телефонній розмові посилався на постійну зайнятість, тому, як казав, нема часу приїхати додому. Про гроші вже ніхто й не згадував…

Насторожували Галину і поведінка, і сама його мова. Згодом взагалі говорила ніби не з ним… Відчуваючи неладне, благала їхати додому. Та раптом зв’язок з Юрієм взагалі пропав. Не відповідала на дзвінки і його співмешканка. Не знаходячи собі місця, жінка ледве додзвонилась до роботодавця. Той швиденько відчеканив: «Я всю зарплату виплатив вашому синові. Чекайте його завтра вдома». …

Оте «завтра» для Галини настало через два тижні. Ще правда був дзвінок з мобільного Юри. Вхопивши слухавку, Галина почула незнайомий жіночий голос: «Я знайшла цей телефон. Як можу вам його передати?»

З’явився Юрко зненацька. Галина, дивлячись на сина, не впізнавала його. Це був ніби він і не він одночасно. Одяг – старий, пошарпаний та не за розміром, порване взуття також було не по сезону. А найстрашнішим було те, що поводився так, ніби мала дитина.

«В такому стані він точно не міг би приїхати додому сам. Отже, його хтось мав супроводжувати», –розповідає Галина.

А далі лише суцільні здогадки та припущення… Звернувшись в лікарню, Галина дізналась, що до такого стану здоров’я сина призвело кисневе голодування мозку, яке виникло в результаті стресової ситуації. Що саме стало причиною такого «вироку» ні від роботодавця, ні від подруги Юрія дізнатись просто не можливо було – їх телефони не відповідали і, взагалі, номери враз перестали обслуговуватись.

Сам Юрій вже ніколи нічого не зможе пояснити – хвороба прогресує, лікарі тут безсилі. Нині, як каже, його поведінка і спосіб життя відповідають поведінці та способу життя дитини дворічного віку. І ні на яке покращення розраховувати не можна…

«Та й яка вже тепер різниця, чи утоплення, чи удушення, чи ще якась інша ситуація призвела до непоправного… Воно вже сталось… Добре, що хоч живим віддали сина. Якби ж то знаття, чим закінчаться оті заробітки…», – втираючи сльози, не втомлювалась повторювати згорьована жінка.

Кожен наступний день тепер приносить нові випробування для Галини. Окрім хворої мами, яка вже четвертий рік є прикутою до ліжка, вона змушена нині доглядати за Юрком. Ще раніше, як розповідає, можна було взяти сина на город, наприклад, показати в які луночки кидати насіння – він ще якось справлявся з цим. Був, так би мовити, при ділі, а заодно і під наглядом.

«А тепер… Важко навіть говорити про таке. А дивитись, як дитина мучиться, не спить ночами і є безпорадною у всьому – просто нестерпно. Знаю, що ніякі сльози не допоможуть, проте вони самі ллються нескінченним потоком. Болить душа, від безвиході серце рветься на частини. Якби ж то знаття, чим обернуться оті заробітки», – плаче Галина. 

Людмила МЕЛЬНИЧУК

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39