Жити на селі ще треба вміти: сільські трактати від дядька Калістрата. БЛОГ

19 Листопада 2018, 11:00
Блог 2381
Блог

Скільки себе пам’ятаю, стільки й ті городяни кричать, мов у рупор, що в селі добре живеться.

Вони, бачте, завідують нам, що маємо все своє і в нас повітря чисте. В якийсь момент я навіть, було, подумав про те, що хоч би ті заздрісники всі одночасно не переїхали до села. Ні, ви не подумайте, що мені шкода отого повітря. Хай собі дихають на здоров’я. Та й хат-пусток он скільки у нас насобиралось. Біля кожної – клапоть земельки чималенький є. Хазяйнуй собі, аби сил вистачило.

Але проходив час, роки, десятиліття і я заспокоївся. Не переїжджають, чомусь… А воно мо’ й добре, що передумали й не претендують на наше сільське добро. Бо, якщо чесно, мені їх дуже жаль. Ну, не пристосовані вони до такого нашого життя, як не крути. Жити на селі ще треба вміти!

По-перше, тут у нас всі як одна сім’я, знають одне про одного все і навіть більше. Повірте: я за себе того не знаю, що відає про мене Мефодько, який живе на іншому кінці села. А про його Федоську то я вже й мовчу. Вона нюхом чує свіжу новину. А ще має талант миттю представити кожну подію в своїй обробці. Ну, і скажіть тепер, чи ж то городянин зорієнтується у такому шаленому інформаційному потоці? Та там – в місті – всі якісь байдужі.

Чув таке, що сусід сусіда місяцями може не бачити і абсолютно не цікавитись його життям. Отож, кажу: жити в селі ще треба вміти… А ще ось таке: в місті ж вони всі – інтелігенти культурні. Коли щось промовляють, то так, якось, по-діловому в них виходить, лагідненько. Ну, як я, скажіть, таким тоном доказав би сусідові Івану, що то не моя кобила півдня паслася в його буряках? Ой, не можна на селі бути вже надто добрим, бо на голову вилізуть всі, хто не полінується.

Ну то й що з того, що Іванова Ганька бачила мою коняку на власні очі в себе на городі? А я бачив, що вона там не паслася! Взагалі, моя кобила не має звички тинятися чужими городами. І я от що вам хочу сказати: якщо в селі мати сильний голос та ще й з десяток заздалегідь заготовлених фраз для супротивника – не варто боятись ніяких звинувачень в свою адресу. Це точно, бо перевірено. Головне – пригадати і «випалити» недоліки та невдачі сусіда всі одразу, не роздумуючи та просто «в лоб». І нічого, якщо трохи невпопад. Аби тільки щонайболючіше штрикнути його отими словами в саме серце, щоби не мав здоров’я і далі доказувати свою правоту.

А в міського жителя на отаке все, про що я вам розповідаю, тями та потрібної смикалки точно не вистачить, бо досвід тре’ мати. Вони що хіба коли городи мали чи хазяйство? За що мали сваритися, щоб отой досвід здобути? А ще ж всі знають, що городяни звикли по курортах щороку роз’їжджати. Ну то їм, коли вже ото дочекаються тої відпустки, головне – не забути зачинити квартиру. Хіба ще декому вазони до сусіда перенести і попросити поопікуватися ними до приїзду. І все! Відпочивай собі до «не хочу».

А я пригадую, як Христя – кума моя – одного разу путівку придбала, то місяць вибиралася, все не знала, як те хазяйство оставити. А її Петро, як почув, що все зостається «на його руки», то й запив з того всього. І от куди кума тепер може поїхати в такій ситуації? Ні, воно покинути то можна, але приїдеш тоді точно на голий пляц. Ото так воно – в селі жити… Нікуди вирватися не можна від тих городів і хазяйства.

То чи ж посильне те випробування городським? Точно не витримали б… В селі спочатку треба навчитися жити! І я ще навів би море таких фактів, аби запевнити містян, що таки непридатні вони до сільського життя. Але оскільки сюди все одно ніхто, бачу, й не спішить їхати, то чого ж маю розпинатися?

Записала Людмила МЕЛЬНИЧУК

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024