Львівщина для багатьох із нас асоціюється із туризмом: тут що не куточок – то історична пам’ятка. Але ця область – чи не єдина у західному регіоні, яка може поправу вважатись лідером із залучення іноземних інвестицій.
Яка ж вона – Львівщина інвестиційно-туристична – бачили учасники прес-туру «Україна очима редактора», який організував Український журналістський фонд.
«Якість виготовляємо, а не перевіряємо»
Перша зупинка – Бродівський виробничий підрозділ ТзОВ «Електроконтакт Україна», який є дочірнім підприємством концерну Nexans. Завод був відкритий в кінці серпня цього року і став третім виробничим підрозділом, який працює на Львівщині. Побудоване буквально з нуля за рік часу, підприємство забезпечило роботою майже півтори тисячі людей. Працівники отримують в середньому по шість тисяч заробітної плати, мають усі соціальні гарантії: безкоштовне медичне страхування, пільгові комплексні обіди, тринадцяту заробітну плату. А оскільки Броди – невеличке містечко, в якому проживає біля 20-ти тисяч населення, то частину працівників забезпечують безкоштовним довозом із навколишніх сіл.
До слова підприємство Nexans є другим у світі виробником різноманітних кабелів для світових авто концернів. Десять років тому розпочало свою діяльність і в Україні, відкривши підрозділи у Золочеві та Перемишлянах Львівської області, а нині – й в Бродах. Найпоширенішою і найпопулярнішою спеціальністю на підприємстві є професія монтера кабельного виробництва. Усім тонкощам професії навчають безпосередньо на заводі. Кожен працівник, незалежно від посади, проходить тиждень базового навчання, на якому вивчає процес виготовлення кабельної мережі.
ТзОВ «Галіція Грінері» - компанія із стовідсотковими інвестиціями із Нідерландів. На гроші інвесторів у Буську на Львівщині споруджено дві теплиці, де вирощують різні види салату за методом так званої сухої гідропоніки. Гідропонікою називається спосіб вирощування рослин без грунту на штучних поживних середовищах, в яких всі необхідні елементи живлення даються в легкозасвоюваній формі, у потрібних співвідношеннях і концентраціях. У Буську, наприклад, цим середовищем є вода, а підприємство – поки що єдине в Україні, яке вирощує салат за такою технологію.
За словами працівників компанії, урожай у теплицях (а тут їх є дві площею майже гектар) у літню пору збирають щомісячно, а взимку – кожні 55 днів. Вирощують кілька сортів листових салатів, а також рукколу. Насінням забезпечує одна із голландських фірм. Отриману продукцію закуповують ресторани Києва, Львова, крупні торгові мережі.
За останній рік підприємство сплатило до місцевого бюджету майже 600 тисяч гривень податків і зборів, а в планах – будівництво тепличного комплексу для вирощування огірків та томатів.
Пізно ввечері наш автобус зупинився у Жовкві. Це містечко, збудоване за концепцією «ідеальних міст» доби Ренесансу, суть якої полягала у створенні збалансованої планової структури міста. Кожному об’єкту відводилось певне розміщення, і, якщо поглянути з висоти пташиного польоту, то все це разом нагодувало обриси людського тіла.
Чільне місце у цій архітектурній структурі замала ратуша. На жаль, до наших часів вона не збереглася, однак на її місці сто років тому було збудовано нову. Нині у ній розміщується міська рада, а на кількох квадратних метрах, по усі сторони гвинтової драбини, яка веде до оглядового майданчика з годинником, - «Музей старого містечка». Історико-краєзнавча композиція містить різноманітні експонати від найдавніших часів і аж до сучасності. Що не куточок – то відтворення того чи іншого періоду із життя містечка, є унікальні колекції старого посуду, давнього одягу, і навіть авіаконструкторства.
На жаль, через пізню пору доби, ми не побачили чимало історичних пам’яток Жовкви. Але в містечко варто приїхати хоча б раз, щоб відчути дух кількох епох, яким не підвладні час і стихія.
Ірина РОМАНЮК