Найстарша мешканка селища навчала грамоти не одне покоління локачан
-
-
>
-
>
-
>
2570
Попри солідний вік, 97-річна Галина Миколаївна Міцкевич завжди рада спілкуванню, охоче зустрічає гостей. А такі в оселі колишньої вчительки молодших класів бувають частенько… І це – її учні. Вони вітають «другу маму» з професійним святом, відвідують на річниці випуску і запрошують розділити пам’ятну подію.
Раніше не пропускала такої можливості, нині вже підводить здоров’я… Бабусі важко пересуватись навіть по квартирі, тож в усьому їй допомагає старша донька. До слова, понад тридцять літ Галина Миколаївна віддала улюбленій справі, а в середині 70-х вийшла на заслужений відпочинок.
Її можна сміливо назвати першопрохідцем післявоєнної педагогіки, адже вчителювати почала ще у далекому 1944 році. У наш район жінка прибула з Вінничини за розподілом. Разом з найкращою подругою і землячкою навчали понад півсотні дітей у Конюхах. Як каже, розруха і злидні не відбили бажання в сільського населення вчитися, адже кожен прагнув уміти писати і читати. Проте тодішнім педагогам приходилось несолодко…
«Уроки ми проводили у двох тісних хатинах-пустках. Свої перші букви і цифри учні виводили не в зошитах як тепер, а на газетних сторінках, і часто мусили ділити один підручник на усіх. Шкільної форми теж не було, тож ходили на науку в чому мали, – пригадує молоді роки.»
Невдовзі цю вчительку перевели на роботу в Локачинську семирічку. Поки тут відбудовували спалену школу, яка тоді розміщувалась в теперішньому приміщенні філії Оваднівського професійного ліцею, навчання проходило в іншому приміщенні. Учнів в райцентрі було досить багато, а педагогів не вистачало. Тож Галина Міцкевич, маючи за плечима лиш педучилище, окрім дисциплін для молодших класів, викладала ще хімію, біологію та українську мову.
Нині в пам’яті бабусі зринають кадри зі шкільного життя – радісні перші дзвоники і зворушливі випускні… Більшості своїх вихованців старожилка вже й не впізнає, проте тішиться, що серед них є лікарі, педагоги, інженери, музиканти, будівельники, хлібороби.
До речі, слідами матері пішли і її доньки – обидві стали філологами.
– А хіба могло бути інакше? У нашій сім’ї існував культ книги. Ми з сестрою Світланою виховувались на кращих зразках української та світової літератури. В дитинстві, бувало, читали навіть при ліхтарикові до пізньої ночі, – посміхається старша донька Жанна Іванівна, яка ось вже п’ятий рік і сама перебуває на заслуженому відпочинку.
В Міцкевичів досі збереглася багатюща бібліотека, яка привертає увагу щойно зайдеш до оселі. Цю домашню книгозбірню тут цінують усі, а особливо Галина Миколаївна. Інколи вона просто листає книги, адже літери вже бачить поганенько. Для бабусі, яка є найстарішою жителькою нашого селища, – це розрада і нагадування про улюблену роботу.
Павло КОСТЮЧКО
Фото автора
