Вчителька іноземної мови у Затурцівській школі Катерина Васюта уже декілька років поспіль є учасницею Європейської програми eTwinning, завдяки якій нещодавно побувала на Кіпрі.
Програма дала Катерині неоціненні досвід та можливості. Жінка познайомилася з європейськими колегами, вона має можливість давати своїм вихованцям ще більшу кількість знань, а головне – застосовувати їх на практиці.
Катерина розповіла для Район.Локачі, як знаходити час на саморозвиток, долати труднощі, працювати у міжнародних проектах та отримувати натомість хороший досвід та неоціненну кількість знань.
Ще з дитинства Катерина хотіла досконало знати іноземну, саме ця давня мрія і стала першим кроком до здобуття спеціальності «англійська, чеська мови та література».
«Я поступила в один з Київських університетів у 2015 році, закінчила – 2010. Особливих труднощів не виникало, було навіть дуже цікаво. До нашого університету часто приїжджали іноземці і ми могли застосувати вивчене на практиці», – розповідає вчителька.
На другому курсі Катерина паралельно поступила на юридичний факультет, а закінчувала його вже працюючи вчителькою у Затурцях.
«Я народилася у місті Чоп Закарпатської області, але вийшла заміж і переїхала у Затурці, вже у 2010 я вчителювала у місцевій школі», – продовжує далі Катерина.
Навчати дітей Катерині Олександрівні випало різного віку, це були як і другокласники, семикласники так і одинадцятикласники, але як розповідає жінка, підхід до дітей вдалося знайти одразу, бо зазвичай люблять молодих та активних.
За основу у педагогічній діяльності, ще на той час недосвідчена вчителька взяла вислів професора з університету:
«Діти любитимуть вас, якщо ви будете дотримуватися однієї істини: до них потрібно ставитися за принципом, що я вчитель і я не вищий вас, але ви не рівні мені».
Жінка каже, що тоді виникає взаєморозуміння між вчителем та учнем, ви можете бути для нього як і хорошим другом так і співрозмовником, але водночас є межа яку вони повинні розуміти.
«МЕНЕ ПІДСАДИЛИ НА ETWINNING»
В Україні програма eTwinning працює за підтримки Євросоюзу та нашого міністерства освіти. Вона створена у 2015 році і є частиною «Erasmus+». Міжнародна програма eTwinning налаштована на те, щоб діти з різних країн світу могли знайомитися, товаришувати, обмінюватися досвідом, спільно створювати проекти та розширювати власний світогляд.
«На курсах із підвищення кваліфікації познайомилася з колегами, які, як каже мій чоловік «підсадили мене на програму eTwinning. А я зареєструвалася і справді зацікавилася цим», – каже Катерина Васюта.
У проекті колосальна підтримка та співпраця вчителів світу, бо як розповідає жінка, якщо була потрібна допомога на певному етапі, то завжди знаходилися люди, які з радістю пояснювали все по кроках.
«Перший рік працювати у програмі було дуже важко. Я була погано знайома з програмами у яких можна створювати презентації, фото, відео і т. д. Було й таке, що тижнями сиділа над програмою, коли партнери вже чекали, а я розумію, що діти не розберуться у ній самі, якщо я не розумію. Тому часто сиділа до другої чи то третьої ночі і пробувала щось створювати», – продовжує жінка.
Знання мови у дітей, які беруть участь у програмі – різні. Затурцівські школярі часто переживали через це, бо стереотипно вважають, що у сільських школах діти отримують менше знань.
«Вже при спілкуванні із закордонними школярами наші діти зрозуміли, що для того, аби почати розмову з іноземцем, знати англійську досконало зовсім не обов’язково. Але це послужило і хорошим уроком, цей досвід показує навіщо знати іноземну», – з посмішкою розповідає Катерина.
Вчителі створюють проекти самостійно, обирають теми, вирішують дедлайни, та співпрацюють з партнерами з інших країн. Особливих обмежень та меж немає, бо як розповідає Катерина Васюта, то кожен може створити власний проект або долучитися до когось.
«Наш перший проект до якого доєдналися був моєї колеги з Володимира-Волинського, і саме з ним ми отримали національну відзнаку якості», – каже вчителька.
Темою стала основа для того аби першокласники змогли вивчити іноземну: «моя перша абетка».
Під час створення цього проекту діти знайомилися один з одним, демонстрували свої класні кімнати, розповідали найелементарніші речі про себе.
«Додатково, протягом цілого проекту ми малювали малюнки та співали, розповідали вірші до кожної літери. Моїм першокласникам особливо полюбилися італійці, ми любили з ними спілкуватися», – з посмішкою розповідає керівниця проектів.
У кінці проекту вчителі склали одну електронну абетку з літерами, які малювали діти з різних країн.
У травні Затурцівська вчителька з учнями 7-11 класів вирішила створити власний проект, до якого долучилися школярі ще чотирьох країн: Албанії, Греції, Вірменії та Іспанії.
«Проект «Тінейджерське літо» створила для того аби подивитися та показати як проводять літо європейські підлітки: по-різному чи однаково, чим займаються у вільний час, чи є спільні хобі та захоплення», – продовжує вчителька.
Катерина Олександрівна розповідає, що роботи було і справді багато.
У травні діти знайомилися між собою, скидали один одному відеоролики, а на літо запланували самостійну роботу школярів, про яку вчителі переживали найбільше.
«Ця проектна робота виховує співпрацю та критичне мислення, налагоджує комунікацію, але саморегуляція роботи і пошук матеріалів дітям дається найважче самостійно. Але саме через це їм потрібно дати змогу працювати так, щоб у майбутньому це не було для них проблемою», – каже Катерина Олександрівна.
45 дітей поділили на групи і склали п’ять міжнародних команд, у співпрацю яких, вчителі не втручалися, лише контролювали безпеку під час Інтернет спілкування.
Завданням дітей було самостійно визначитися, що вони досліджуватимуть. У кінці проекту потрібно було скласти путівник по столицях п’яти країн-учасниць: що подивитися, де побувати, які цікаві та колоритні місця варто відвідати, де відпочивають курінні жителі цих країн?
«Вони мали поділитися між собою, хто яку інформацію досліджуватиме, висвітлюватиме. І вони впоралися. У нас вийшов спільний продукт, який вчителі склали у електронний довідник на 180 сторінок», – продовжує пані Катерина.
Один раз в тиждень діти скидати фотозвіт, хто чим займається. У учасників проекту були різні варіанти: хто на морі, хто у горах, хто на дискотеці, хто на городі, хто батькам допомагає.
Дослідивши цю інформацію, керівники проекту дійшли думки, що тінейджерське літо у всіх однакове.
«Найбільшим результатом для дітей стали спроби спілкування та знайомства один з одним. Найважчою стала самостійна робота над проектом, ввійти в часові рамки. Ми отримали європейську і національну відзнаки якості», – каже жінка, підсумовуючи про цей проект.
Пізніше затурцівські другокласники взяли участь у проекті «Тварини».
Діти вивчали тварин, їх особливості, створювали малюнки, і т. д. За цей проект учасники теж отримали європейську і національну відзнаки якості.
Учасниками були представники Греції, Італії та України, де впродовж року потрібно було скласти книгу власними руками.
Кожна країна вивчала ті, теми, які йдуть за навчальною програмою, це були: я, сім’я, пори року, іграшки і т.д.
«Пізніше ми їх зшивали і пересилали одні одним. На жаль, сталося так, що ми не встигли подати проект на кваліфікацію, бо книги від наших партнерів не встигли прийти, вони затрималися на пошті. Дедлайн настав, але в будь-якому разі діти задоволені, бо отримали у подарунок власноруч зроблені книги від школярів з інших країн», – розповідає Катерина Васюта.
У 2018 році Катерина Васюта заснувала проект із перевіреною партнеркою з Вірменії, до нього долучилася Греція та Латвія, які, на жаль, не дійшли до кінця з особистих причин.
Проект отримав багато нагород і став найкращим як і в Україні так і в Вірменії.
«Під час роботи над проектом «Я дівчинка і я цим пишаюся» ми говорили про підвищення самооцінки, про гендерні стереотипи та про булінг стосовно статі, чи хтось з таким зіштовхувався та як з цим боротися. Говорили про красу, про визначних жінок країн та людства взагалі, про гендерну нерівність під час працевлаштування», – розповідає жінка.
Дівчата створювали комікси на тему гендеру, дослідили, що у віці до 10 років дівчатка рідко зустрічаються з булінгом, а з 10 до 14 – дуже часто. Після 14 – стосунки між хлопцями та дівчатами налагоджуються, тоді вже є підтримка один одного.
Під час проекту дівчатам пояснювали чому хлопці так не сприймають дівчат у цьому віці, з цією темою працювали і психологи, вони розповідали як з цим справлятися, протидіяти чи захищатися, з ким варто поділитися проблемами.
На завершення керівниці проектів вирішили відвідати з юними учасницями місця, які звикли називати «стереотипно чоловічими». Затурцівські школярки побували у музеї техніки, представниці інших країн – у футбольних школах і т.д.
Говорили і про жінок в сфері культури: поетес, письменниць художниць. Учасниці проекту відвідували архітектурні пам’ятки.
Заключним етапом стали мрії кожної з учасниць, які виголошували для всіх:
«Я хочу бути лікаркою, вчителькою, діджейкою, балериною, винайти ліки проти раку, допомагати комусь», – виголошували дівчата.
Бо вони дівчата і вони цим пишаються.
«Одна з учасниць сказала «Я хочу знайти ліки проти раку і змінити медицину, бо чому б не я? Хто може мені це заборонити, якщо я маю перед собою ціль та отримую знання», – переповідає вчителька.
Проект «Я дівчинка і я цим пишаюся» отримав національну і європейську відзнаки якості, також визнаний кращим проектом року в Україні та Вірменії.
«Після цього мене, як керівницю та засновницю проекту, запросили на конференцію для підвищення кваліфікації на Кіпр у місто Лімасол», – розповідає Катерина Васюта.
Такі конференції та воркшопи відбуваються регулярно у різних країнах, як для новачків, як і для більш досвідчених учасників та учасниць.
А основною метою таких заходів є знайомство та співпраця вчителів, пошук партерів та нові знання.
« Головна тема конференції звучала так: «Рухаємо школу у напрямку до демократичної». У нас була можливість вибрати три з п’яти воркшопів на різні теми», – переповідає далі жінка.
Були воркшопи про екологічне виховання, організацію учнівського самоврядування, інформацію онлайн, як її сприймати та реагувати на неї, про критичне мислення. Для учасників проводили тести, практичні завдання і т.д..
Одним з найважливіших воркшопів був присвячений інклюзії. Учасникам розповіли багато важливого про рівні можливості у навчанні, психологічні моменти та сприйняття дітей з інвалідністю у середовищі ровесників. Як каже вчителька, таким дітям потрібен особливий підхід у навчанні. Учасників ознайомили з різний темпом навчання у дітей, як організувати навчання під кожну дитину.
Діти не раз казали Катерині Олександрівні: «Я ж буду займатися зовсім іншим, навіщо мені іноземна?»
«На власному прикладі розповідаю, що ще місяць назад я не знала та не мріяла, що побуваю на Кіпрі, не знала чи знадобиться мені мова, але коли випала така можливість, я поїхала», – каже Катерина.
Багато знайомих не розуміли жінки і через те, що за участь у проектах не платять.
«Для них це дивно, бо як можна взяти додаткову роботу, коли і власної вистачає? Одиниці розуміють, що я стараюся для дітей, для себе, бо це нові знайомі та хороший досвід. Це допомагає мені і у роботі, бо там я знаходжу колег які діляться напрацюваннями, дають поради», – продовжує учасниця проекту E-Twinning.
Катерина розповіла і те, що радіє таким програмам, бо суто українських аналогів немає. E-Twinning фінансує Євросоюз на 80 %, а країна учасників на 20 %. кожного року представники стикаються з цією проблемою, намагаються самостійно шукати спонсорів, бо в України традиційно немає коштів.
Ірина ВЕТЛЯНЧУК
