75-річний локачанин, який колись займав керівні посади, продовжує займати активну життєву позицію

Хто особисто знайомий з Юрієм Івановичем Босаком, відмічає, яка він насправді щира та відкрита до спілкування людина.

Це вкотре відчув і я, коли завітав до нього додому на інтерв’ю. Письмовий стіл у кімнаті вмить заповнився вирізками зі старих газет і сотнями фотографій. У багатющому домашньому архіві усе його життя «як на долоні» – родинне коріння, дитинство, армія, робота.

Мені, скажімо, було дуже цікаво побачити на одному зі знімків юного Юру із саморобною хокейною ключкою в руках, а на іншому – вже Босака зрілого, який, будучи другим секретарем райкому партії, урочисто відкриває в Шельвові новий стадіон. До слова, таких спортивних споруд у 80-х роках побудували аж 8, а ще – 17 футбольних полів. Чоловік каже, спорту тоді приділялася велика увага: постійно проводились турніри, помпезні спортивні свята. До речі, в районі на запрошення Юрія Івановича навіть двічі побували ветерани київського «Динамо». Товариська зустріч між зірками вітчизняного футболу і командою з Козлова, яка відбувалась на стадіоні райцентру, стала непересічною подією. Зі слів мого співрозмовника, готуючись до цієї гри, сільські спортсмени за футбольною формою їздили аж у Москву.

Власне, за час, коли Юрій Босак обіймав керівні посади, вдалося суттєво покращити й інфраструктуру населених пунктів, зокрема побудовано 15 шкіл різних рівнів, 8 дитячих садків, 7 клубів і бібліотек, Привітненську дільничну лікарню та багато іншого. Чоловік пригадує, незадовго після того як у 1987-му році очолив райвиконком, був й начальником штабу із ліквідації наслідків страшного смерчу, який пронісся над селом Шельвів. Тоді 450 кубів лісу на потреби району, і в тому числі 150 на побудову в Шельвові нової школи, доправляли аж з Іркутської області. У ці часи, каже, доводилось налагоджувати співпрацю з багатьма підприємствами в різних куточках Союзу. Так, скажімо, дизельну техніку, що працювала на землях Локачинщини, ремонтували в Білорусії, в Латвії закуповували електропастухи, а солому якогось року для семи колгоспів завозили із Миколаївської області. І усе це у Босака, як одного з районних керівників, завжди було на особистому контролі.

Відповідальна йому дісталась посада і у правоохоронних органах. Ставши начальником відділення охорони Локачинського та Іваничівського районів, Юрій Іванович мав під своїм крилом 169 сторожів і контролерів, 26 з яких – міліціонери. Вони відповідали за охорону різних заводів та підприємств, супроводжували колгоспних касирів. До речі, саме Босак першим в області уклав з керівниками організацій договори на охорону їхніх об’єктів і перевезення грошових коштів. Також при ньому у відділенні запрацював автоматизований міліцейський пульт.

А останні двадцять літ, хоча і давно вже вийшов на заслужений відпочинок, Юрій Іванович очолює районну організацію ветеранів. Каже, на початках до неї входило аж 680 учасників бойових дій, а тепер їх залишилось тільки чотири. Проте, ця громадська організація є найчисельнішою в районі, оскільки нараховує кілька тисяч ветеранів праці, учасників війни, дітей війни.

Співрозмовник із ностальгією розповідає, чим саме займався на цій посаді. Мовляв, за підтримки активних членів організації висаджували в населених пунктах парки, у якості волонтерів збирали продовольство для бійців АТО. До речі, Босак з іншими краянами возив у Володимир-Волинську військову частину також тепловізори і спальні мішки. Кілька років в районі існувала й добра традиція вітати учасників бойових дій та ветеранів праці з ювілейними датами. А цьогоріч, як зауважує мій співрозмовник, з районного бюджету не виділили й копійки, тож руки в очільника організації зв’язані. Нема, нарікає, за що купити й банальної вітальної листівки.

Та, попри складнощі, Юрій Іванович завжди намагається приділяти увагу «підопічним», телефоном вітає стареньких з іменинами, цікавиться їхнім самопочуттям. Маючи і сам серйозні проблеми зі здоров’ям, не жаліється, а лиш віджартовується: «Хоч хода вже не та, а душа молода».

Павло КОСТЮЧКО

Фото автора