Ніна Гапяк з Озютич, яка виховувала вісім нерідних дітей, відсвяткувала поважний ювілей

31 Жовтня 2019, 10:05
3884

Кажуть, що людина приходить у цей світ, щоб виконати свою місію. У Ніни Гапяк з Озютич, про народження якої зірка в небі сповістила якраз 85 років тому, вона особлива. Бо ж не кожен зважиться вийти заміж за чоловіка-інваліда, на руках у якого після смерті дружини залишилося восьмеро дітей.

А Ніна Степанівна таке рішення у свої 36 років прийняла свідомо. І ні про що не шкодує, бо разом із чоловіком виховала чудових дітей, поставила всіх на ноги, віддаючи всю свою материнську любов, турботу і ласку, – пише журналістка Людмила Мельничук Богута.

Минулого тижня всі восьмеро дітей (дехто зі своїми половинками та дітьми) з подарунками прилинули до рідного гніздечка, аби привітати дорогу їм людину з днем народження. Надя і Таня – з Білорусі, Богдан – з Рівного, Марійка – з Миколаївської області, Міша – з Чернівців, Льоня – з Луцька, а Валя і Саша з Озютич завітали.

4

Зібравшись за святковим столом, спільними зусиллями організованим, де частувань було, як на справжньому бенкеті, діти дякували іменинниці за її чуйне та добре серце, за те, що вигляділа, вивчила, терпіла їхні пустощі та витівки. І хоча й звикли казати «тьотя», але насправді, як зізнаються, вважають другою мамою. Своїй мудрій наставниці вони бажали здоров’я на довгі роки та усіляких благ. А ще – пригадували епізоди з дитинства, сміялись, жартували, веселилися та, розчулившись спогадами, подекуди, і сльози витирали…

«Як тьотя Ніна до нас прийшла, я вже була заміжня. Отож, жити разом не прийшлося, але це ж навіть уявити важко скільки припало на її долю: найменшенькому – Саші, було тоді лишень 2 рочки. А як треба було справлятись, аби одночасно 5 студентів зібрати на навчання! Пам’ятаю ще й досі, як її руками у торбинки розкладалися голубці з великої каструлі, як на столі стояли напоготові баночки з холодцем, а усі приготовлені наїдки у сумки спаковувались. І весь час, як та білка в колесі: то біля плити, то на городах, то біля дітей. А ще ж ланковою була в колгоспі. Ой, вистачило їй того всього, тим більше що батько без ноги в нас з фронту повернувся. Але з усім, на диво, справлялася. І ось нашій іменинниці сьогодні – 85. А вона – і красуня, і розумниця, і всі її люблять. І взагалі тьотя Ніна у нас – як президент», – розповідає найстарша донька Гапяків – Надя.

Розчулившись від почутого, Ніна Степанівна щиро дякує і починає запевняти, що, мовляв, не усе їй самій приходилось брати на свої плечі. Адже чоловік хоч і на костилях ходив, але у всьому допомагав їй. Мав силу, як каже, однією рукою мішок зерна на плечі собі закинути. Тримали тоді чималеньке господарство: дві корови, свині, кури, гуси, качки і давали всьому лад – і на роботі, і вдома, ще й у церковному хорі обоє співали. А на запитання про те, як відважилася піти на стільки дітей, чи то, можливо, така велика любов до чоловіка була, відповідає:

«Так Бог дав. Я хотіла мати сім’ю і була впевнена, що з усім справлюсь. Голова колгоспу так і казав колись: «Гапячка пішла не із-за чоловіка, а з-за сім’ї». З чоловіком ми, дякувати Богу, добре прожили. А головне: я дітей любила і діти – мене. І слухняними вони були. Плакала хіба що трохи від свекрухи. Їй було і те не так зробиш, і те…. То вареник не так зліплений, то води не в ту посудину набрала. Але потім вона вибачалась і все у нас було добре».

А діти, пригадуючи шкільні роки, не переставали дивуватись вмінню Ніни Степанівни розпорядитися всім, як і належить. Пам’ятають, що скрізь у них порядок був, завжди були нагодованими, до школи чистенькими ходили, добре вчилися. Також всьому було своє місце: сумка біля сумки акуратно стояли, одяг робочий – в тумбочках, шкільна форма – на кріслах. Кажуть, ніхто їх не сварив, не бив, але дисциплінованими були. Тата також слухали у всьому. Він був добрим, роботящим і дуже строгим: говорив завжди тільки один раз, повторювати не було потреби, як розповідають діти.

Нині шкодують, що вже 12 літ, як тато не в змозі розділити з ними радісних моментів під час зустрічей у родинному колі, яке з кожним роком збільшується. А мають Гапяки вже 20 онуків, 29 правнуків та ще й праправнучку.

Радіє, тішиться, гордиться усіма Ніна Степанівна. Взнати про новини з життя кожного вдається, здебільшого, завдяки телефонним розмовам. Нікого не обділяє увагою. Вони ж, у свою чергу, всі як один, також знаходять час для спілкування.

«Мій бізнес пов’язаний з виробництвом і справ маю вище голови, але в понеділок, що би там не сталося, завжди телефоную додому. Взнаю, що все добре і тоді вже спокійний. За останніх 10 років забував, можливо, зо три рази. В такому випадку тьотя Ніна нагадує про себе дзвіночком вже з Озютич», – розповідає Богдан.

Гапяки щиро дякують Богу, що вдалося дружно прибути на ювілей неньки, обійняти її та вклонитися низько. Хто його знає, як кажуть, де опинилися би тоді, залишившись напівсиротами. А так усі, створивши сім’ї, живуть у достатку, багато чого досягли у своєму житті, одним словом, як сказали, вони – щасливі. А чути таке для ювілярки є найбільшим та найціннішим подарунком.

Людмила МЕЛЬНИЧУК
ФОТО АВТОРКИ

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024