Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Юнівка: чим живе село, назване ім’ям заможного чеха

14:12 07.07.2019
1139

Подорож до Юнівки, яка нині в переліку сіл Затурцівської громади і знаходиться буквально за 3 кілометри від її осередку, видалась цікавою і незвичною.

Вийшовши на зупинці, одразу опинилась на одній із її вулиць – Луцькій, – пише на сторінці Людмила Мельничук Богута.

Тут гамірно. І зовсім не від того, що життя вирує «на повну», ні… Транспорт тут сновигає – спину нема…Як у місті, все одно. Воно й не дивно: автотраса Луцьк – Володимир-Волинський пролягає поруч. А людей на цій вулиці навпаки – ні живої душі тобі, хоч і полудень вже підкрадається…

Невдовзі, правда, на подвір’ї однієї із осель (вже на вулиці Центральній) запримітила бабусю. Отож, підійшла, аби перекинутись слівцем-другим та про Юнівку розпитати.

«Село наше невеличке. Ну і жителів, звісно, не густо – 160 знаю є, з них дітей буде зо 20. Тепер молодь не дуже хоче в селі трудитися. Он скільки хат пустує, а жити в них нема кому. А так село як село: добре, що хоч хлібину є де купити, медпункт є, фельдшерка приїжджає до нас двічі на тиждень. Недалечко звідси ще й сироварня працює. А раніше і клуб у Юнівці був, і школа початкова, й церква, яка називалась тоді Сірницькою. Тепер молитися люди йдуть до Сірничок, або в Затурці», – ділиться Віра Матвійчук.

Поспілкувавшись з жінкою, була впевнена, що, окрім згаданих діючих, в Юнівці є іще об’єкти, варті уваги. І таки не помилилась. Бо вже за мить розглядала ігрове начиння дитячого майданчика. Виявляється, це справа рук молодих батьків, які ще років п’ять тому потурбувались про місце відпочинку для своєї малечі. Кажуть, що з настанням літніх канікул тут навіть дуже гучно, бо ж до місцевої долучається і «приїжджа» дітвора. Згодом, минувши кілька обійсть, вгледіла водне плесо. До нього від сільської грунтової дороги – рукою подати.

Люба Присяжнюк, яка живе неподалік, розповіла, що із цілющих джерел Юнівки (на сьогоднішній день тільки одне з них залишилось діючим) бере початок річка Серна. Вона протікає на схід і впадає у Стир. За словами жінки, по воду до джерела приїжджають люди навіть з-за кордону. Посмакувала і я холодною цілющою. Не упустити такого моменту допомогла Христинка – внучка моєї співрозмовниці, яка і провела до джерельця.

До слова, пані Люба з родиною переїхала з Луцька до Юнівки нещодавно – років 4 тому. Сільським життям, як каже, задоволена.

«Село наше газифіковане. Люди чуйні, добрі, допомагають один одному чим можуть. А природа яка гарна! Та й продуктами, вирощеними своїми руками, є можливість харчуватись. В нас і худобу є де випасати. Біда тільки, що борщівник атакує пасовище. Вже й хімікатами тут кропили, а бур’ян все одно відновлюється та розкошує собі далі, захоплюючи все більші й більші площі», – журиться жінка.

А корів у Юнівці, як дізналась, з року в рік все меншає, коней також тільки вісім нарахували на ціле село. Кажуть, «нема кому з ними толкуватись» – стареньким не під силу, а молодші – на роботі: хто в Затурці їде, хто в Торчин чи до Луцька. Декілька людей працюють у ТзОВ «Крафтова перепілочка», що у Юнівці знаходиться. Відвідавши це господарство, від керівниці Зорини Веремій дізналася, що займається воно виготовленням крафтових сирів. Невдовзі запрацює цех для приготування напівфабрикатів.

З вулиць у селі ще є П’ятихатки – паралельна Центральній. А закінчується село невеличкою Сарнівською. Звідси, як на долоні, проглядається ставок Майхер. А так, здається, нічим особливим не відрізняється, хіба що хат-пусток тут одна на одній. Ліве крило вулиці, правда, живе своїм повноцінним життям. Тут біля однієї з осель галасливо граються діти. Це внуки до Ганни Матвійчук в гості приїхали. Сама ж господиня якраз в квітнику хазяйнувала, нарікаючи на дощі, що ніяк не дають зілля на городах повиполювати. Найсвітлішими спогадами у жінки є часи, коли ще радгосп «Правда» існував.

«Тоді життя в селі було «з рухом», та й самі молодими були. Тепер в Юнівці майже самі пенсіонери. Найстаршою жителькою села, до речі, є моя сусідка – Лідія Козодой. Їй 88. Хоча є і дві старші жінки – з тридцятого і двадцять восьмого років, але вони нині в Луцьку з дітьми проживають», – каже жінка.

Спілкуючись, і про походження назви села згадали. Виявляється, що із західної сторони тут колись простягалися поля багатого чеха Юнга. Його маєток з добротними господарськими будівлями і гарною хатою жителі села називали Юнгівкою. Саме так стали називати село у повоєнні роки. Ганна Іванівна ще розповіла, що у маєтку хазяйновитого чеха був рідкісний на той час фруктовий сад. І в цьому – велика заслуга дружини Юнга. Із Чехії вона привезла кілька саджанців бука і посадила їх край дороги біля свого маєтку. Два велетенських дерева чудом збереглися і до наших днів.

Такі і багато інших фактів про рідне село знає моя співрозмовниця не лише зі спогадів чи переказів. Нещодавно їй і усім бажаючим односельчанам пощастило, як каже, придбати альбоми «Історія сіл Сірнички та Юнівка з їх святинею – Свято-Луківською церквою». Дякуючи історику-краєзнавцю Харитону Сегейді, в ньому зібрані надзвичайно цікаві історичні матеріали та спогади старожилів цих сіл. А минулого року, з нагоди 230-річчя побудови місцевого храму, уродженець Юнівки Євгеній Мовяк потрудився над оформленням цієї безцінної інформації з надією, що така добра справа знайде своє продовження у наступних поколіннях.

Повертаючись додому тією ж Центральною, зауважила, що по обіді на вулиці більш людніше стало. Не оминула я на цей раз і місце колишнього маєтку чеха, де обабіч дороги гордовито височіють буки. Сьогодні вони є живим пам’ятником Юнгу, ім’я якого лягло в основу назви сучасної Юнівки.

Людмила МЕЛЬНИЧУК
Фото автора

Коментарі
16 липня
Сьогодні
Вчора
14.07.2019
13.07.2019
12.07.2019
11.07.2019
10.07.2019
09.07.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин