«Працював при шести головах колгоспу та ніколи не бігав за посадами і нагородами…» – локачанин Євген Мартинюк поділився спогадами

24 Серпня 2019, 19:00
2740

Життєва стежина кожної людини є унікальною, наче не прочитана книга. І з ким зі старшого покоління не почни спілкуватися, завжди почуєш багато цікавого. Рясними спогадами помережений вік і мого сьогоднішнього співрозмовника – локачанина Євгена Євгеновича Мартинюка, якому нещодавно виповнилося 70 літ.

Аби відтворити хроніку своїх життєвих подій, чоловік подумки повертається у далекі 50-ті. Каже, саме на цей період припало його босоноге і далеко небезтурботне дитинство. Родина Мартинюків мешкала в Бермешеві. Батько Євгена Євгеновича пройшов фронтовими шляхами і мав статус інваліда війни. Пізніше, щоб прокормити двійко дітей, разом із дружиною важко працювали в місцевому колгоспі.

«Колись й недоїдати приходилось. Як тато ніс додому буханець свіжого хліба, то ми з сестрою ще здалеку виглядали. Досі пам’ятаю той смак. З малих літ я щодень пас корову… Поколеш, буває, на стерні ноги аж до крові. Взутися не мав у що, бо єдині дермантинові туфлі обувався лиш до школи і по великих церковних святах», – ділиться сокровенним, перебираючи в руках старі фотографії.

Цікаво, що атестат про середню освіту мій співрозмовник одержав аж в Луковичах, де закінчував старші класи (ближче загальноосвітньої школи не було). Ще в шкільні роки трудолюбивий хлопчина на сезон влаштовувався в колгосп помічником комбайнера. Під час літніх канікул возив кіньми снопи. А зароблені трудодні завжди «писав» на матір. Тоді, каже, і подумати не міг, що колись збиратиме врожай зернових за межами своєї Батьківщини – в Башкирії та Росії. На ці роботи разом зі своїм батальйон двічі направлявся із Німеччини, де два з половиною роки проходив військову службу.

«В армії я – хлопчина із «забитого» села, хоч трохи світу побачив. Наша військова частина розташовувалась в місті Рослау. Але солдати бували і в інших куточках Германії. Чистота там вже у ті часи була кругом ідеальна, не те, що в Союзі. У цій країні, пригадується, вперше спробував лимонад і печиво з начинкою», – ностальгує пенсіонер.

Свою трудову діяльність пан Євген розпочав у рідному Бермешеві – шофером в колгоспі «Маяк» (курси водіїв на Війниці закінчив ще до армії). А заодно вступив в Горохівський радгосп-технікум. Пізніше, маючи вже спеціальність агронома, влаштувався бригадиром у сусідні Замличі. Там пропрацював близько тридцяти років – доки існувало це колективне господарство.

«Для мене було за честь трудитись в одному із передових колгоспів району. Завжди з повагою старався відноситися до людей праці і ніколи не бігав за посадами чи нагородами. Вдавалося якось знаходити порозуміння й з усіма тодішніми керівниками. А працював, до речі, аж при шести головах колгоспу», – каже з гордістю.

Поміж отих насичених трудових буднів Євген Мартинюк зустрів і своє кохання. З дівчиною на ім’я Віра – жителькою села Дорогиничі, їх познайомив спільний товариш. На той час вона була студенткою Львівського політехнічного інституту. В 72-му відгуляли скромне весілля. А в середині 80-х подружжя вже із двома доньками перебралося жити в Локачі – там голова сімейства побудував нову простору хату. Пізніше у них народився ще син.

Нині Євген Євгенович та Віра Павлівна – на заслуженому відпочинку. Найбільша їхня втіха і розрада – візити до батьківського порогу дітей вже зі своїми кровинками. Мартинюкам пощастило дочекатися чотирьох внучок: найменшій Софійці – лиш пів року, а Вероніку, найстаршу, торік вже видали заміж. Гордяться дідусь з бабусею за розумничку Оксану, яка нещодавно закінчила зі срібною медаллю місцеву школу. Великі надії покладають і на дев’ятикласницю Злату, що має неабиякий талант до малювання.

Нещодавно у двері Євгена Мартинюка постукав поважний ювілей. І зустрічав він його в родинному колі, бо, каже, вже нічого так не гріє душу, як посмішки рідних облич.

Павло КОСТЮЧКО.

Коментарі
25 Серпня 2019, 01:19
"Чесно жив, трудився, про нагороди не думав" - так можна сказати майже про все старше покоління. А зараз вони кажуть " ми робили однаково, але декого нагороджували. Зараз ці люди одержують доплату до пенсії". Ось і справедливість.
Коментар
19/03/2024 Вівторок
19.03.2024
18.03.2024