Найстарша жителька Локачинщини у свої 100 років обходиться без таблеток і навіть тримає господарку

13 Червня 2020, 10:55

4550

Нещодавно у двері найстаршої краянки Юлії Юріївни Чорної постукала сота весна.

Привітати бабусю із поважним ювілеєм з’їхалась уся велика родина, а ще – представники влади. Стільки гостей старенька хатина, як і її власниця, ще, напевно, й не бачили. Зустрічаючи усіх на порозі, ювілярка не приховувала хвилювань і радості. Теплі слова привітань на її адресу линули від Холопичівського сільського старости Василя Гутого, депутата обласної ради Михайла Скопюка, Затурцівського сільського голови Володимира Патійчука та секретарки сільської ради Надії Гаврилюк.

Як годиться на іменини, були численні подарунки, квіти і міцні обійми. А ще винуватиця торжества увесь час перебувала під пильним оком камер і фотоапаратів, адже на святкування завітали й журналісти. Власне, найперше кореспондентка поцікавилась в Юлії Юріївни, яким є секрет її довголіття. От тільки відповіді так і не почула. Роздуми з цього приводу у мене мимоволі народжувалися самі…

У віддаленому селі Журавець, де замолоду мешкає ювілярка, автотранспортні засоби побачиш рідко, кругом ліс, чисте повітря і неймовірні краєвиди. Тут в мить забуваєш про усілякі там віруси і пандемії. Тож, можливо, саме ця первозданна природа наділила довгожительку такою невичерпною силою та міцним здоров’ям. Бо як іще пояснити той факт, що за своє життя Юлія Чорна не знала, що таке таблетки, а до лікарні вперше потрапила у дев’яносто з хвостиком років, та і то без вагомої на те причини. До речі, історію про отой єдиний візит до медзакладу нам розповів її онук Микола Грисюк.

«Приїжджаю якось до баби, а вона плаче. Кажу: «Що таке, бабо Юлю?. «Ой, в мене коліно болить, – каже. – Вези мене в лікарню». Приїжджаємо в Локачі, заходимо в реєстратуру. Називаю прізвище… А вона, виявляється, за 90 з чимось років навіть карточки там не мала», – ділиться спогадами чоловік.

Різних бід на довгому віку ювілярки було чимало... Замолоду вкусила остарбайтерського хліба, працюючи на німецьких фермах. Пережила війну, часто бувало, що й недоїдала, мерзла. В непростих умовах разом з чоловіком виховували чотирьох дітей (на жаль, двох своїх синів – Володимира і Михайла, вже поховала. 60-річним помер і голова сімейства). Працьовита жінка самотужки давала раду чималій господарці, тримала корову, свиней. Нині ж розрадою для старенької є 9 онуків, 17 правнуків і ще купа праправнуків.

«Отак, як сьогодні, в родинному колі, збираємось рідко, зазвичай – на Михайла, як в Журавці престольний празник. Бабця завжди рада нас бачити, зустрічає і проводжає зі сльозами, а головне – усіх пам’ятає. Ще кілька років назад вона і сама ходила в Холопичі, щоб провідати доньок. Нині ж, каже, вже ноги болять, тиск стрибає. Але трудового запалу не поменшало: ще і кури тримає, картоплю садить, городину. З бабцею мешкає онук Віктор, то води з колодязя принесе, дров наколе», – розповідає про близьку людину ще одна онука Віра.

А от у молодшої дочки нашої ювілярки – 70-річної Лідії Чайковської, є своя теорія щодо маминого довголіття. Каже, Бог їй посилає здоровя, бо добра дуже, ладнає з усіма – рідними, сусідами, односельцями. Ніколи, мовляв, ні з ким не сварилася, проявляла чуйність до чужого горя, та і власним дітям душу завжди старалась прихилити. Багато теплих спогадів було й за святковим столом. Його рідні з нагоди знаменної дати накрили щедро. Тости іменинниці казали й сусідка, і соціальна працівниця. А представники влади побажали найстарішій жительці громади, щоб стала рекордсменкою серед волинських довгожителів. Сама ж Юлія Юріївна була небагатослівною. Дякувала усім, що не забули, що приїхали, і щиро припрошувала гостей посмакувати святковим тортом.