Працював в колгоспі та понад 30 років служить старостою при церкві у Шельвові: життєвий шлях Ярослав Дмитрука

«Це було трішки років вже мені, але так сталося, що дуже просили мене стати старостою церкви. Я не хотів бо на той час працював зоотехніком у місцевому колгоспі «Світанок». Я десь два місяці відмовлявся, але тодішній голова колгоспу та отець Олег вмовляли мене до останнього. Дійшло до того, що думали про закриття церкви, мовляв «не можемо знайти касира та старосту». І так я став старостою, касиром та бухгалтером», — пригадуючи розповідає Ярослав Дмитрук.
Ярослав Павлович Дмитрук понад 30 років служить старостою при Хресто-Воздвиженському храмі села Шельвів Затурцівської громади. 13 квітня 2025 року чоловік відзначив свій 80-річний ювілей.
Журналістці Район.Локачі пан Ярослав розповів про життєвий шлях та становлення церкви.
У квітні 2025 року минає 31 рік, як чоловік займає цю посаду: 5 років службу в храмі вів отець Олег та вже 26 років — отець Григорій. Священник з посмішкою розповідає про те, як староста допоміг та навчив місцевим звичаям.
«Дякую Богу, що з цим чоловіком мене пов'язав у житті. По тій причині, що людина відповідальна, переконлива у вірі та завжди має час для церкви. Завжди має час допомогти, як то кажуть «один в полі не воїн». Багато мені староста допомагав, бо кожен край має свій звичай. Допомагав звикнути та підказував, як має бути, бо я ж зовсім молодий сюди прийшов у віці 22 років, відразу після навчання», — розповідає отець Григорій.
Життєвий шлях
Ярослав Дмитрук все життя прожив у селі Шельвів. Тато чоловіка служив старостою при церкві, а мама допомагала впорядковувати територію довкола храму.
В шість років чоловік пішов до школи, закінчив 10 класів та вступив до ветеринарного технікуму. Після отримання освіти відразу пішов служити до армії. Закінчивши строкому службу пан Ярослав повернувся в рідне село, де йому відразу запропонували посаду зоотехніка у колгоспі. Тут чоловік пропрацював 32 роки.
«Голова колгоспу забрав мене до себе та й каже: «ти повинен відразу показати себе господарем». Ну я й почав втілювати свої плани в роботу. Думав, що буде складно бо ж люди різні працювали, але робота проходила відносно легко. Тоді прийшов другий голова, який і провів мене до армії. Коли ж вже я повернувся додому і три дні не побув вдома, як забрали назад на роботу. І так працювали», — зазначає пан Ярослав.
Чоловік пригадує і про змагання серед усіх колгоспів на території союзу. Змагання проходили у зимовий період та мали на меті збільшення поголівʼя корів.
«І за підсумками тих змагань виходить, що мені орден Леніна повинні були дати. Ми всі зібралися в Будинку культури селища Локачі та й чекаємо урочистостей. І виходить так, що орден Леніна віддають доярці із села Замличі (нині Локачинської громади). Голова колгоспу нервується, а я спокійний. Ну і роздали всі ордена та розпочали вручати медалі. І оголошують Дмитрук Ярослав Павлович нагороджується медаллю за трудову доблесть. І воно мені так запамʼяталось, що так несправедливо може бути», — пригадує староста.
Опісля нагородження Ярослава Дмитрука активно закликали стати комуністом мовляв, це була єдина причина, чому не вручили чоловіку орден. Та пан Ярослав твердо знав, що ні правди ні справедливості немає в цій партії.
Чоловік вступив у Львівський інститут щоб отримати вищу освіту та продовжити працювати в колгоспі.
У 1960 році селом пройшовся смерч, постраждали житлові будинки. На будинку Дмитруків негода зняла дах. У 1987 році трагедія трапилась повторно у Шельвові. На цей раз сімейний будинок смерч знищив повністю. Як розповідає пан Ярослав — вцілів лише льох.
За два місяці влада допомогла відбудувати будинки постраждалим та створили нову вулицю у селі. Сімʼя Ярослава Дмитрука переходить у новий дім.
Служба та благоустрій храму
Церква в селі згоріла під час війни. За словами пана Ярослава ворог влучив у дзвіницю, а так як всенька конструкція була деревʼяна — згоріла швидко. Нинішню церкву до села перевезли з Підзамчого, що у Локачах.
«Привезли нову церкву та з того часу чимало зробили. Провели благоустрій території, зробили новий забор, а то ж колись була сітка стара вже та поламана. Потім дзвіницю почали робити нову, щоб була при самій церкві бо стара була за метрів сім. Купола зробили, іконостас поновили майже повністю бо старий вже поїли шкідники і аж сипався. Центральний пристіл та підсвічники також поновили. Майже все придбали нове. Роботу якусь проводимо постійно», — розповідає староста.
На території церкви положили нову бруківку та зробили доріжки. Зробили дитячу площадку. Громада у селі дружня, тому все можливе робили своїми силами.
«Все стараємось робити самі. Лише дзвіницю робили наймані працівники. А так люди в нас відгукуються та допомагають», — наголошує староста.
Територія довкола храму упорядкована, насаджені квіти та дерева, посіяний газон.
Храм села Шельвів один із перших перейшов до Православної церкви України.
«Жила у нас тут така Зінаїда Рубеновська, яку посадили у Луцьку тюрму. Вона була однією з останніх, хто став свідком розстрілів. Після розстрілу вона лишились жива та була налаштована так, що в нас має бути все українське. Тому майже з початку незалежності наша церква перейшла до ПЦУ. Також за її сприяння на території церкви встановили пам'ятник «В памʼять загиблим воїнам УПА та розстріляних жителів органами НКВД у Луцькій тюрмі». Кошти збирали всім селом. Назбиравши — встановили», — розповідає Ярослав Дмитрук.
Напередодні великодня у 1999 році громада церкви чекає на прихід нового священника.
«Отець Олег сказав про завершення своєї служби, воно в нас відбулося трішки зі скандалом. Ми делегацією зібрались та поїхали в Луцьк у єпархію. Тоді кожен місяць в єпархію здавали фінансовий звіт то я вже знав, куди зайти і що. І ми приїхали в п'ятниця, перед Пасхою бо ж отець Олег сказав, що на Паску вже буде служити другий батюшка, а ми його не хотіли. Тому й поїхали просити нового священника», — розповідає староста.
В єпархії проблему вирішили швидко. На другий день Пасхи у Шельвівському храмі службу проводив новий священик — Григорій. Вже 26 років отець править у місцевому храмі. До церковної громади входить село Шельвів, Міжгірʼя, Гранатів та Садівські Дубини.
Чудотворна ікона Божої Матері «Отроцька»
Однією з найшанованіших святинь Хресто-Воздвиженського храму села Шельвів є чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Давньою та цікавою є історія цього образу, який був привезений на Волинь переселенцями із Холмщини у сорокових роках минулого століття.
«Як виселяли українців з території Польщі вони забрали ікону з собою. Спочатку вони проживали у селі Міжгірʼя, потім коли переїжджали у село Маньків хотіли забрати ікону з собою. Одна із тих жінок мала документ на ту ікону. І вони як переїжджали із речима то коні стали біля церкви та не хотіли їхати далі і так жінка вирішила, що варто ікону віддати церкві», — пригадує пан Ярослав.
Опісля багато хто хотів забрати ікону та діаспора переселених не віддала. Представники Волинського обласного музею також приїжджали, фотографували та описували ікону, але забрати до музею не вдалося. Люди сказали, що ікона залишиться в церкві.
Нинішні дні
Від домівки до храму старості Ярославу є що добиратись. Усі роки чоловік ходив пішки на службу та останній рік їздить на електро скутері. Як каже пан Ярослав, купив для зручності.
Проживає чоловік сам, дружини та дітей немає. Старосту час від часу відвідують племінники, які проживають в місті.
«Тримаю лише курей та маю 50 сотих землі. Пшеницю посію 10 рядків картоплі на 100 метрів та городину посадив. Поки можу то роблю. Консервацію закриваю, трішки огірків, трішки помідорів, варення. Що не зʼїм — весною викидаю», — зазначив староста.
Кожного ранку в храмі проводять молитву. Староста старається не пропускати службу та не завжди виходить. Чоловік розповідає, що інколи господарство не дозволяє бо ж і вдома потрібно щось зробити та усі свята староста проводить в храмі.
На 30-річчя служби старостою Ярославу Дмитруку митрополит Київський і всієї України Епіфаній вручив медаль за жертовність і любов до України.
Отець Григорій пишається тим, що служить Богу у Хресто-Воздвиженському храмі села Шельвів та ще й з таким старостою та дружньою церковною громадою.
«Скажу, що треба нам з таких старост брати приклад. По тій причині, що твердої віри чоловік із повними переконаннями. Буду казати відверто, я горджуся, що з перших років, коли стала незалежна Україна церква перейшла до Православної церкви України. І горджуся тим, що я в Шельвові, де люди свідомі. Наша громада по документах перейшла ще на той час до Київського патріархату. Я рахую, що це свідомі люди бо, на сьогоднішній день, є багато незалежних людей, які шукають вибору, хоча у нас вибір один: наша держава — наша церква», – Зазначає настоятель храму.
Священник висловлює подяку старості Ярославу Павловичу, і старості села Ігору Самчуку, і голові Затурцівської громади Юрію Ковальчуку, і всім прихожанам та небайдужим жителям. Бо завжди підтримують та допомагають. Також велику подяку отець Григорій висловлює подяку товариству з обмеженою відповідальністю «Пак-курчак» Олександру Махедоку за співфінансування оновлення благоустрою, а саме у придбанні та вкладанні бруківки на території храму.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром