Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Мирослава Боярська
Мирослава Боярська

«Не можу собі пробачити навіть найменшої помилки», – Мирослава Боярська

13:40 16.11.2017

Від мети стати чемпіонкою у карате до бажання присвятити себе фотографії – у інтерв’ю з Мирославою Боярською.

Чим я тільки не займалася, в чому себе не шукала, але знайшла – у фотографії.

Розкажи трішки про себе.

Мирослава.18 років. Чистокровна локачанка, тато родом з Козлова, мама – із Заячиць (сміється). Навчаюся зараз у у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності на психолога надзвичайних ситуацій.


Коли ти відчула потяг до фотографування?

Я цікавилася фото дуже давно і фоткала ще на татову маленьку «мильничку». Її характеристика – це компактність і мала кількість мегапікселів. На початку я фотографувала котів, квіточки і навіть робила селфі. А це був 2011 рік.

Твоя перша професійна камера?

Початок 11 класу. Хоча перед тим я рік практикувалася, позичаючи камеру у подруги . Ми запрошували людей для фотосесій. Створили групу Вконтакте, почали постити фото. Люди нас побачили, з’явилися перші замовлення. Але потім ми з нею пішли кожна своєю дорогою. Тоді ж мені купили камеру. От і у мене почали замовляти фотосесії.

Знаю, що ти займалася карате і мала серйозні плани щодо нього. І все ж, карате чи фото: що є пріоритетом?

Раніше почала займатися карате. У мене була мета – стати чемпіонкою якщо не Європи, то України. Тоді для мене більш пріоритетним було саме карате. Навіть про навчання забувала. А тренування були дуже часто. Коли ж вперше взяла в руки фотоапарат, це було як спалах. Я зрозуміла: «Ось моє, справжнє». Тоді ж вийшов проект «Супермодель по-українськи», що став остаточним поштовхом до дій. Почала цікавитися фотографами, технікою, фотошопом, бувало, що я поєднувала і карате, і фото. Я знімала змагання, тренування, а коли була на семінарі по карате, то і там фотографувала. Так поєднувала обидва захоплення. На сьогодні фото – моя пристрасть. Навіть найменшої помилки я не можу собі пробачити.


Ти, напевно, фанатик своєї справи. Що, на твою думку, потрібно, щоб стати професіоналом?

У людей, які горять своєю справою, очі світяться, вони починають жестикулювати активно, емоційніше розмовляти, коли мова йде про їх захоплення. У мене таке буває, коли мене питають, чого хочу досягнути у фото.

Я вірю, що якщо ти вкладеш свої гроші, старання та натхнення в улюблену справу, то результат буде неймовірним.

Як вважаєш, фотографія – це назавжди?

Чим я тільки не займалася, в чому себе тільки не шукала (танці, карате, малювання, футбол, баскетбол, глина, співи), але знайшла своє у фотографії. Бо саме фото висловлює емоції, стан душі, бо коли прийде ідея, від якої ти просто не можеш відмовитися, яку ти просто маєш втілити у життя, тоді ти вже нічого з цим не зробиш. Роботи, які відображають тебе, твою душу, дають найбільший ефект.


Як часто ти займаєшся улюбленою справою?

Зараз я дуже активно займаюся фотографією. Сама запрошую людей, зовнішність яких мене захопила. У таких випадках виходять роботи, якими я пишаюся. Я знаю, чого хочу. І того, що я вмію і можу зараз, мені надто мало. В будь-якій справі хочеться досягнути максимуму.

Що приносить тобі задоволення у роботі?

Подобається, коли «висять» роботи, які треба зробити. Будь-яка ретуш – моє задоволення. Можу всю ніч просидіти з фотошопом.

Якою своєю роботою пишаєшся найбільше?

«Дівчинка з дзеркалом». В університеті мені запропонували зробити виставку своїх робіт. Сподіваюсь, що у подальшому мої роботи будуть впізнавати і я обов’язково матиму свої виставки в Україні.


Хто тебе надихає?

Є фотографи, чиї роботи мені подобаються. Але надихають мене не слова і мотиваційні картинки, а успіх інших людей.

Розмовляла Ірина ГОЮК

Коментарі
14 грудня
Вчора
12.12.2017
11.12.2017
10.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин