«Мій дідусь був черешнею»: чому дорослим потрібно читати дитячі книги
-
-
>
-
>
-
>
БЛОГ
13633
«Коли я мав чотири роки, у мене було двоє дідусів і дві бабусі: одні жили в місті, а другі – у селі». Думаю ви вже здогадалися про яких з них ця книга.
Від імені маленького хлопчика італійська письменниця Анджела Нанетті створила величезний дитячий світ зі справжніми емоціями, переживаннями, злетами, очікуваннями та щирим нерозумінням дорослих вчинків, їхніх рішень та слів.
«Мій дідусь був черешнею» – це більше ніж просто дитяча література, це та книга – яку потрібно прочитати кожному дорослому, аби розуміти дітей. У реальності побачити світ, який ми створюємо, їхніми очима.
Так от, повернімося до суті, головний герой – Тоніно, розповідає свою родинну історію.
Найбільше за все, він любить гостити у своїх сільських бабусі та дідуся. Саме вони дають йому стати частиною природи, надихатися тим, що дає нам життя, спілкуватися з тваринами, відчувати підтримку та силу від близьких, бути впевненим у собі.
Вони точно навчили його відчувати цей світ: бабуся Теодолінда любов'ю до своїх сільських домашніх тварин, а особливо до гуски Альфонсини, яка завжди була поряд, а ще розуміла так багато речей, а дідусь Оттавіано – трепетом та опікою до черешні Фелічії.
По ранках «на селі» дідусь робив для внука «Сабайон» – особливий італійський десерт. Кожнісінького вечора велосипедом їздив по яйця, бо вважав, що вони мають бути якнайсвіжіші. Ну скажіть, хіба то не прояв справжнісінької любові та турботи? Саме він навчив його вилазити на Фелічію:
«Уяви собі, що ти пташка або кіт, що дерево – твій приятель... що це твій дім».
Він організовував карнавали та розповідав веселі історії попри «Скалку в серці». Дідусь завжди був поряд, до моменту, поки не потрапив у «Безбарвний дім».
Бо насправді все було не так гладко... Авторка зуміла перенести у книгу проблеми з землею, смерть найрідніших, самотність і навіть хвороби, від яких вже не вилікують…
На жаль, хлопчик через улюблених бабусю та дідуся і відчув перші втрати близьких людей.
«Я почувався так, ніби бабця мене зрадила, і був такий вражений її поведінкою, що аж розплакався».
∗∗∗∗∗
«Тоді я дізнався, що померти означає помандрувати на небо без літака і там не місце ні гусям, ні дітям».
∗∗∗∗∗
«Вона плакала, а я уявляв, як дідусь сидить біля вікна у тій білій-пребілій кімнаті, як стає щораз легший та легший і врешті решт летить… Дідусь перетворився на пір'їну і я тішився, що він полетів собі».
Після смерті бабці дідусь залишився сам, а ні, його смуток гасила улюблена гуска дружини – її він брав усюди з собою, та ходила за ним слідом та завжди слухала. Правда, пізніше туга за коханою та проблеми з землею таки дали про себе знати і виявилися сильнішими за самотнього дідуся.
Попри всі ці історії хлопчик демонстрував не дитячі вчинки та справжню відданість своїм рідним.
Так от, якщо ви хочете знати, чому дідусь Оттавіано був черешнею – ця книга для вас. Обіцяю, вона вас не просто вразить, а по-справжньому розчулить і покаже, що дійсно є важливим у житті.
Читайте також: #ЧитанняНаРайоні: «Місто дівчат» Або книга-сповідь 90-річної жінки
