«Україна має бути державою передових технологій, передового інтелектуального розвитку», – Ірина Констанкевич

19 Квітня 2019, 12:07
Ірина Констанкевич 843
Ірина Констанкевич

Через 50 років освіта такою, яко вона є зараз, точно не залишиться. Всі стомилися від її малокорисності, консервативності, бідності.

Зараз прагнення реформування української освіти здебільшого спрямовані на те, щоб переймати практику Європи та світу, але й сам світ стоїть на порозі повного перегляду змісту знань, цілей і формату навчання. Тобто нашою реальністю є те, що ми готуємо спеціалістів уже навіть не  вчорашнього, а позавчорашнього дня.

Ми мусимо спрямувати усі сили, щоб провести глибокий аналіз і передбачити, яких фахівців потрібно готувати для майбутнього. Для майбутнього України.

Загальноприйнятими є тези щодо головних рушіїв суспільного прогресу, де наука та інновації визначені як генеральні. Погоджуючись із цим, разом з тим хочу наголосити, що недооцінювати інші сфери діяльності освітнього простору є необачним і недалекоглядним. Зокрема, професійно-технічна освіта, яка формує кваліфіковану робочу силу, є чинником конкурентної переваги економіки у глобальному господарстві та є питанням стратегічної безпеки країни. І саме вона, внаслідок непродуманих адміністративних рішень,  зазнала глибокої кризи. Відтоді, як профосвіта втратила державне фінансування на підготовку робітничих кадрів, дефіцит робітничих кадрів на ринку праці став мегагострим, а виїзд молоді за кордон – масовим. І нині ми свідки ситуації одночасного високого безробіття і дефіциту кваліфікованих працівників. Як приклад, знайти банально гарного сантехніка – проблема,  медсестру – проблема, швачку – проблема. (Хоча ще з 2017 року у Верховній Раді зареєстровано Законопроект № 7268-1, авторами якого є депутати від УКРОПу. Він мав на меті виправити цю ситуацію та розблокувати фінансування професійно-технічної сфери. Та його просування виявилося надзвичайно повільним.)

Вже зараз маємо провести глибокий аудит професійної освіти та звірити годинники щодо того, які фахівці  потрібні українському суспільстві зараз, на середньострокову перспективу і на довгострокову. І чи взагалі, поняття професії «на все життя» не є анахронізмом? Очевидно, що є резонним міркування Ювала Ной Харарі про виклики з боку технологій, штучного інтелекту для робітничих професій, професійної освіти, для фахової перепідготовки: «До 2050 року «непотрібний» клас може виникнути не лише через абсолютний дефіцит робочих місць чи брак потрібної освіти, а й через недостатню ментальну стійкість».

Активне поширення інноваційних високотехнологічних систем, глобальні економіко-технологічні зрушення, євроінтеграційні процеси вимагають  реформування та модернізацію системи підготовки фахівців для сучасних ринків праці. А також вдалого менеджменту. І медицина, і машинобудування, і технології зазнали колосальних змін за ХХ століття. Але не освіта.

Не маючи перед собою ні чіткого бачення результату, ні процесу, ні засобів новітньої освіти ніхто ніколи не складав реального кошторису затрат на освіту, не формулював питання –  скільки це повинно коштувати, щоб освіта на усіх ланках, включно з професійною, вищою – забезпечували збалансований розвиток суспільства і гармонійний розвиток людини. Загальною проблемою фінансування і розвитку науки та освіти є те, що плани та програми не мають чітких сформульованих цілей, пов’язаних зі справжньою модернізацією освіти, станом розвитку людського капіталу, а також моніторингу показників їх досягнення.

Законом України «Про освіту» передбачено, що держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків ВВП, але й ця норма жодного разу не була виконана. Навіть у сучасних реаліях катастрофічне недофінансування витісняє і професійну освіту, і загальну середню освіту, і позашкілля.

Освіта ніколи не бачила великих коштів. Наведу приклад: один голлівудський блокбастер коштує стільки ж, скільки усі інвестиції у світі на модернізацію системи освіти.

Нашими реаліями є мізерні зарплати учителям, викладачам, вихователям, занедбані аж до непридатності приміщення, старі дерев’яні парти, відсутність санітарно-гігієнічних умов, не говорячи уже про необхідне обладнання і сучасні лабораторії. Згідно з останнім звітом Рахункової палати, майже 90% коштів загального фонду бюджетної програми спрямовується на забезпечення видатків із заробітної плати з нарахуваннями, а оновлення наукової бази за рахунок коштів загального фонду не відбувається. Сьогодні через відсутність сучасної наукової бази не проводяться наукові дослідження, результати яких відповідали б світовому рівню.

При всьому цьому освіта є довгостроковою інвестицією, яка формує наше майбутнє. Не надати зараз освіті нового розвитку – означає забрати у нас перспективу.

Влада, яка гальмує ці процеси демонструє свою недалекоглядність та небажання процвітаючого майбутнього для країни та її громадян.

Право на освіту  дає можливість людині користуватися іншими конституційними правами. Саме освіта і наука дає шанс створювати винаходи, ліки, реалізувати себе у мистецтві. У країні, яка нехтує освітою можна народитися видатним лікарем, художником, винахідником, але ніколи ним не стати.

Тому, щоб ми могли бути країною передових технологій, передового інтелектуального, економічного, культурного розвитку, наша держава повинна взяти реальний курс на освіту із реальним фінансовим забезпеченням.

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України

Коментар
19/03/2024 Понеділок
18.03.2024
17.03.2024