Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Якщо робити з любов’ю, то вийде вдало»: локачанка розповіла власну історію успіху

11:44 13.09.2019
662

Локачанка Іра гоюк розповіла про волонтерство, навчання, роботу, програми обмінів, вигорання та пошук себе.

Текст містить історії, засновані на реальних подіях, трохи кліше та ретроспективної рефлексії. Тут ви дізнаєтесь, хто ж координує JEP, про що цей проєкт і як на нього не потрапити, – йдеться на сайті Media Development Foundation.

Давайте знайомитись?

(спойлер: я надсилаю «лист радості» стажерам/-кам Програми міжредакційних обмінів (JEP), підбираю їм редакції для стажування, комунікую з обома сторонами, пробую експериментувати з проєктом і підходами до комунікації і, звичайно, пишу звіти, як він змінює журналістику у регіонах та журналістів/-ок з регіонів)

Мене звати Іра, я бакалавриня журналістики, хоча ще в університеті помітила, що активність, робота над проєктами та експерименти — більше про мене, ніж журналістська рутина. Я не хотіла працювати у ЗМІ, але кайфувала від запуску медійних проєктів, навіть якщо доводилось жертвувати сном і всім, крім роботи над ними. Якщо я берусь за щось захоплююче, то рідко відчуваю, коли варто сказати собі «стоп», а ще складніше мені дається сказати«ні».

Мене надихає робота з освітніми та важливими ініціативами (важливість вимірюю корисністю). Я обожнюю досить жорстко грати в баскетбол, але також люблю танцювати бачату (латиноамериканський соціальний танець).

А ще я тричі подавалась на Програму міжредакційних обмінів (JEP — Journalism Exchange Program) від MDF, але так ні разу і не пройшла. Втім, нині я координую JEP і паралельно долучаюсь до іншої роботи в MDF. Як так вийшло?

Дві любові, які неможливо було поєднати

Перша – журналістика, друга – реалізація проєктів.

Мені завжди імпонувала журналістика про історії, людей, важливі зміни. Така, що змушує переосмислити реальність і власні упередження.

На першому курсі я волонтерила у студентському журналі і дописувала замітки на сайт університету, на другому – писала на пари багато різних текстів, була журналісткою і редакторкою журналу славутського підприємства, на третьому – відновлювала з друзями роботу J.Lab (простір для розвитку журналістів в університеті), стажувалась на Район.Луцьк, а після – стала редакторкою гіперлокального медіа Район.Локачі.

Паралельно до журналістської оплачуваної роботи, волонтерила й долучалась до всього, що здавалось цікавим і корисним.

Підсумок очевидний: страждала синдромом втрачених можливостей і довела себе до вигорання. Тоді ж вирішила податись на Програму обмінів, щоб знайти час і можливість переглянути своє життя і визначитись з пріоритетами. Мені відмовили.

А вже через кілька місяців, у кінці третього курсу, я поїхала на рік робити проєкти для латвійської молоді. Знайшовся і час, і можливість.

Як мені сказали «ні» в MDF

Я переїхала до Києва майже одразу після повернення в Україну. Тоді ж почала викладати англійську, поки шукала «роботу мрії»: таку, аби змінювати життя та спосіб мислення людей, громаду, регіон. Я розуміла, що хочу, але не знала, де це шукати. Вирішила податись на Програму обмінів.

Якщо перша анкета на JEP була дуже наївною і з неякісними матеріалами, друга – надто депресивна, з нечітко викладеним розумінням, для чого мені програма і більше про «я втомилась, ну пожалійте, хочу нового», то третя – повна натхнення і щирої віри у те, що я можу, хочу, і викладусь на 110%.

Як ви, напевно, здогадалися, то я отримала ось це:

Філософська ремарка: Програма обмінів всього лиш інструмент, який може допомогти, але не вирішити ті проблеми, які майже всі описують в мотиваційних. Тому і засмучуватися не варто: або пробувати знову, або знайти альтернативу, як реалізувати свої ж запити поза JEP.

Як мені сказали «так» в MDF

Коли мені сказали, що MDF шукає асистента на один із проєктів, то у моїй голові одразу виник ланцюжок: «По-перше, я трохи знаю організацію, і вони класні. По-друге, якщо асистент проекту, отже буде, у кого вчитись. А найкраще – вони працюють, щоб розвивати журналістів і редакції. Ідеальне поєднання: і від журналістики далеко не втечу, і працюватиму з тим, що мені болить!». От і перша перемога з MDF. З квітня я координую Програму міжредакційних обмінів.

Обміни — це не про чергову «пташечку» у резюме для стажерів, а про інструмент, який може допомогти регіональним журналістам і редакціям змінюватись.

І може, протягом стажування комусь прийде на думку відкрити міський журнал «Куфер» в Івано-Франківську, як це трапилось з нашою стажеркою. Або запустити успішний лайфстайл-проєкт у своєму медіа, створення якого ініціює одне питання харківської стажерки: «А чому ви не беретесь за лайфстайл?», як це було у теж іванофранківському «Курс» із проєктом «Сотка». Подібні історії надихають продовжувати працювати з обмінами, а також думати: «А що і як ми можемо покращити?».

Мені 21, і мій план на найближчі 5 років (те, що ми завжди питаємо у потенційних стажерів) – створити і реалізувати кілька власних ідей для журналістів та/чи редакцій, якими я пишатимусь. Як мені казали у дитинстві: «Якщо робити з любов’ю, то вийде вдало». А я люблю те, що роблю, отже соромно не буде.

Ірина ГОЮК

Загрузка...
Коментарі
24 жовтня
Вчора
22.10.2019
21.10.2019
20.10.2019
19.10.2019
18.10.2019
17.10.2019
16.10.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин