Майя Рудюк, яка родом з Локачинщини, поділилася поезією про мову
-
-
>
-
>
-
>
1354
Уродженка Локачинського району Майя Рудюк поділилася ще однією поезією.
Поезією поділилася на своїй сторінці у Facebook.
Вона і справді:
солов'іна й калинова,
барвиста, мелодійна
і багата,
вона живе в віках,
вона - основа,
вона на будень,
і вона на свято.
Уже й немолода...
В старій свитині,
а, як захоче -вдягне
пишні шати.
Всяк поціновувач іі
впізнає нині,
і не захоче з нею
розлучатись.
Іі гонили, закривали двері,
а іноді, бувало, псів спускали,
і залишали часто
без вечері,
сміялись вслід,
а злі людці – плювали.
Вона стояла осторонь дороги.
З карет гидливо ій
засохлий хліб жбурляли.
І чи оцінить хто святіі муки,
коли шматок той хліба цілувала?
Вона терпіла...
Гордо йшла й красиво.
Хто серце мав -
пускав мерщій до хати.
Втирала сльози,
посміхалася щасливо,
і далі мусила по світу мандрувати.
Тернистий шлях:
бува, не розуміли,
чи розуміли, але носа відвертали.
Немодна і проста!..
Чомусь хотіли
чужих регалій.
Ледь не затоптали!
В курних хатах,
на полонинах
смерекових,
серед полів
із чумаками йдучи,
звільнилась з пут
ганебноі неволі,
на шлях широкий
вийшла, хрест несучи.
Той хрест несе й сьогодні
рідна мова,
надіється, що не забудем нині,
як з віку в вік боротись помагала
із недругами неньці-Украіні.
Майя РУДЮК
