Жителі Локачинщини поділилися думками про значущість кладовищ

Про те, що напередодні Великодня прибрати слід не лише оселю та присадибну ділянку, а й місця поховання померлих родичів, знаємо з діда-прадіда.

На Проводи обов’язково до могил приходимо, молимось за упокій душ їхніх. І що поводитись пристойно треба на кладовищі також не є новиною для кожного з нас, бо це святе місце. Про це пише журналістка Людмила Мельничук Богута.

Хоча в головах небагатьох вмостилась абсолютно інша думка. І дозволяє вона, на жаль, ставитися до кладовищ як до цілком побутової території, призначеної для практичної цілі (у такому випадку захоронення померлих). З точки зору таких людей, померлим уже все одно, як поводитимуться біля їхніх могил. А правила поведінки, у їх розумінні, не що інше, як просто забобони.

Про значущість місця поховання вустами служителів церков

«Цвинтар, кладовище – це освячене місце, де тіла покійних спочивають, очікуючи часу Другого пришестя Господнього та загального Воскресіння померлих. Поховання перших християн, а особливо християнських мучеників ставали першими християнськими храмами (катакомбні храми). На цвинтарі ми повинні вести себе так само, як і в храмі Божому. Тож маємо без особливого нагадування турбуватися, щоб цвинтарі і територія біля них були завжди в належному стані: прибрані, пофарбовані. Бо, як людина поводить себе на кладовищі, так і, безперечно, в будь-якому світському місці», – каже протоієрей Григорій Федорів, настоятель Хресто-Воздвиженської парафії ПЦУ сіл Шельвів та Марковичі.

Про значущість місця поховання усіх, хто покинув земне життя, наголошує і диякон церкви євангельських християн-баптистів «Ковчег спасіння» Петро Мартинюк:

«Кладовище – місце, яке наглядно і беззаперечно свідкує, що життя людини - це лише коротка мить. Туди корисно сходити кожному, хто рахує, що його доля у власних руках, хто хоче взяти від життя все і спробувати всього. Сходити, щоб зрозуміти слова наймудрішого царя Соломона: «Підсумок усього почутого: Бога бійся і чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд і все потаємне, – чи добре воно, чи лихе!» ( Біблія Еклезіаста 12:13-14). Допоки ми живі, то можемо щось змінити в своєму житті, бо після смерті навіть місце свого відпочинку не зможемо прибрати. Тому кладовище – святе (тобто, з староєврейського, особливе, відокремлене) місце, як пам'ять, яку, звичайно, потрібно берегти. Однак пам’ятаймо, що Ісус Христос не залишився в могилі, бо вона не змогла Його тримати. Так і кожного, хто вірує в Нього не втримає».

Відношення до кладовища є показником духовної культури

Неприпустимою вважає неповагу до кладовищ і жителька Локач, заслужена журналістка України Валентина Штинько. За її словами, відношення до місця поховання є показником духовної культури народу.

Біль душі впереміш з відчаєм довелось пережити пані Валентині минулоріч, коли застала погорілими могили рідних на локачинському кладовищі.

«Сміття, що за огорожею було складене, підпалили, не враховуючи напряму вітру. Нарікаю на безвідповідальність наших служб. Бо сумніваюсь, що хтось з доброї волі прийшов би впорядковувати ще й територію поза парканом. Тож, в результаті постраждало багато могил, а наші, через те, що знаходяться скраю, – найбільше. Довелось терти від кіптяви пам’ятники, викопувати згорілі туї і самшитові кущі. Одним словом все переробляти на впорядкованих до того часу могилах», – розповідає жінка.

Нині зі сміттям, за словами пані Валентини, нічого не змінилося. Його біля кладовища – гори. А питання про вивіз, чомусь, не на часі. Врешті, це те місце, де колись ми всі будемо, його ніхто не омине. Це місце – святе і там має бути ідеальний порядок. І не лише напередодні Провід.

Померлі потребують нашої молитви

Жителька Маркович Марія Рижук при спілкуванні пригадала, що навіть в пісні співається: «Котора могила чистенька, до неї всі люди йдуть».

«Споконвіку багато повчань було, як слід поводитися на могилках, бо ж там наші рідні поховані. Мені здається, що коли понаставляють букетів різних, то воно є лишнє. Жива квітка, то хай би собі росла. А те все решта - показуха. Померлим нічого не треба, крім молитви. А то гори всяких наїдків позалишають, а ворони мають тоді над чим каркати», – каже Марія Іванівна.

Традиція йти з продуктами на кладовище, як пояснює священнослужитель Григорій Федорів, має християнське коріння. Так в пам’ять про померлих звершували милостиню. Однак, подекуди, забули про неї, а відродили язичницьке святкування з трапезою і алкоголем, що не припустиме для християн .

«Не слід залишати хмільне на могилі. Цим вона оскверняється. Також замість того, аби залишати на місці захоронення паски, крашанки чи будь-яку іншу їжу, краще віддати все нужденним в пам’ять про спочилих ближніх. Повністю відмовитись треба й від штучних квітів, бо наша любов і віра повинні бути живими, а не штучними. Церква рекомендує використовувати зелені насадження, утилізація яких до того ж не завдає шкоди довкіллю», – каже отець Григорій.

Отож, варто пам’ятати, що найперше ті, хто залишили земне життя, потребують нашої молитви. А зневага померлих - це не тільки зневага їхніх тлінних останків, але й неповага до Вічності, до святині. Бо цвинтар – це таке саме святе місце, як і храм.

Людмила МЕЛЬНИЧУК
Фото авторки