Дівчина з Вірменії утекла до коханого у Локачі і прожила з ним вже понад 30 років

Наріне та Лаврентіка — добре знають у Локачах. Так закрутила доля, що обоє родом із сонячної Вірменії, але вже багато років живуть в Україні. 

Тут народилися діти й онуки. Про це пише Вісник+К

Серік Абрам’ян була наймолодшою дитиною в сім’ї. Тато дуже тішився маленькою крихіткою і лагідно називав її Наріне. У чотири роки стурбовані батьки помітили, що донечка не підросла ні на сантиметр. Здавали сотні аналізів, проте медики розводили руками: не знаємо, чому так сталося, ліків, щоб наздогнати ріст, немає.

З тим і жила. Але це не завадило закінчити добре школу, вступити у культосвітнє училище. Потім і роботу знайшла у сільському клубі. Наріне жила і мріяла, як і всі подружки, зустріти свою половинку. У 30 років познайомилася з Лаврентіком. Чоловік чесно розповів, що розлучений, має двох синів. Дівчина серцем відчула, що це її людина. І Лаврентік разом з лагідною Наріне по-новому відкрився. Уже планували, що житимуть разом, але батьки Наріне заборонили і думати про такого кавалера «з приданим»…

Перше знайомство з Україною у Лаврентіка Анісяна відбулося у квітні 1986 року. Його, як і сотні інших краянин, викликали в Радянський Союз на ліквідацію наслідків Чорнобильської АЕС.

«По три-п’ять хвилин, не більше, ми працювали біля реактора, в найнебезпечнішій зоні, але і це позначилося на здоров’ї. Потім будували Славуту. Далі доля занесла у Горохівський район на асфальтний завод. Коли закінчився сезон, захотів залишитися в Україні. Бо тоді у Вірменії пройшов землетрус, у Нагірному Карабасі почалася бійня», – згадує чоловік. 

Знаючи, що батьки нізащо не відпустять, дівчина тихцем зібрала найнеобхідніші речі. Валізи переховувала у подружки, щоб ніхто з рідних не дізнався про їхній план втечі. Разом з Лаврентіком поїздом-літаком добиралися в українське село. У Колпитові керівництво колгоспу виділило молодій сім’ї стареньку хатину. А потім, як грім серед ясного неба, сюди приїхала і перша дружина Лаврентіка з Вірменії разом з двома синами.

«Ми ніколи не сварилися, усім місця вистачало, а життя саме розставило усе на свої місця. Я ж розуміла, що хлопці дуже скучали за батьком. Перша жінка, може, й хотіла знову з ним зійтися, а тут вже я. Потім чоловік придбав їм іншу хатину. А Лаврентіку як ліквідатору ЧАЕС виділили квартиру в Локачах. То ми перебралися туди, а наша перша хатина лишилася пусткою»,  – мудро розмірковує  Наріне.

Коли завагітніла, аж тоді Наріне наважилася написати у Вірменію і розповісти, де вона. Мама із сестрою одразу приїхали, щоб побачити, як їй живеться у чужій стороні.

«Доню, ти зробила правильний вибір. Тож будь щаслива!» – так мама сказала, коли вже збиралися додому. Отже, пробачила мені, усміхається жінка.

Наріне – щира і безпосередня, а ще має велике серце, відкрите до чужої біди. Не кожна наважиться сказати добре слово про суперницю, а вона доглядала першу дружину Лаврентіка, коли та лежала у лікарні. Передачки приносила, підтримувала. 

«Я дуже щаслива, що у Лаврентіка є така хороша дружина», – сказала хвора за день до смерті.

Як швидко збігли-пролетіли роки. Донечка Сусанна та син Арсен вже дорослі, самостійні, змалечку знають вірменську і завжди мріяли поїхати на батьківщину тата й мами. Минулого року Наріне з Лаврентіком відзначали 30-ліття спільного життя. Мало хто знає, що пара й досі не узаконила свої стосунки.

«А що той штампік змінить? Головне, добре жити, не сваритися, уважати одне одного», – каже Лаврентік. 

І його дружина байдуже ставиться до офіційних церемоній. А от Сусанна та Арсен захотіли зробити батькам сюрприз і запросили повну квартиру гостей. До речі, спільні діти родичаються з дітьми Лаврентіка від першого шлюбу. Бабуся та дідусь тішать увагою та подарунками внуків. Усі вони велика дружна родина. Наріне та Лаврентік можуть пишатися своїми дітьми, які люблять і шанують їх. У Арсена з дитинства була мрія: коли виросте і заробить гроші, завезе всіх у Вірменію. І хлопець таки втілив її! Він забезпечив фінансову частину мандрівки, а донька Сусанна взяла на себе організаційні моменти. І всі четверо поїхали у Вірменію!

«Спочатку планували ночувати в готелях, а потім виявилося, що у кожному місті маємо родичів, які хочуть побачити нас. То залишалися у них і допізна не могли наговоритися», – розповідає дівчина.

Сусанна зізнається, ніколи й не думали, що мають таку велику родину у Вірменії. Мама і тато були щасливі, адже за стільки літ вперше навідалися до рідної домівки. Сподіваються, це не останній їхній візит.

Руслана СУЛІК