Пригоди локачанки у Тернополі, або як проходять турніри у хіміків

Одинадцятикласниця гімназії у Локачах Крістіна Тимчишина з 29 жовтня по 3 листопада брала участь у турнірі з хімії. Про її враження та досвід – читайте у блозі.

На заході такого плану я побувала вперше. Чесно кажучи, реальність перевершила мої очікування у рази.

Про Тернопіль та Ігора

Відбувалося те все дійство в Тернополі, але всі мої асоціації з файним та сонячним містом розвіялися в ту секунду, коли я вийшла з автобуса, адже погода була жахливою і дощ не переставав лити. З нашою командою, яка складалася з двох хлопців та трьох дівчат, поїхав керівник Ігор. Він спокійно допомагав нам, виправляв, мотивував і підтримував. Скажу навіть більше: став справжнім другом за ті кілька днів.

Про правила турніру та російськомовні команди

В перший день турніру, після заїзду та поселення всіх команд, його відкрили, а потім не просто жеребкування, а конкурс команд, згідно з яким сформували рейтинг. І це було дійсно цікаво, оскільки завдання були на кшталт «впізнай хімічний елемент за картинкою» (на картинках були зображені мультяшні персонажі, кожен з яких втілював у собі певний елемент), хімічні ребуси і т.п. І коли перший день пройшов без проблем і зайвих хвилювань, то на другий в мене вже трусилися коліна і було трохи страшно.

Кожна гра складалася з трьох дій, відповідно до яких кожен з учасників мав гідно захистити доповідь, майстерно її розкритикувати та показати позитивні або ж негативні сторони, а також зробити так, щоб члени журі повірили, що два останніх взагалі не впоралися з поставленим завданням. Протягом трьох днів велися бої між командами (4 чвертьфінальних гри та 2 півфінальних). Було складно хоча б через те, що близько третини команд були російськомовними і не завжди вдавалося правильно зрозуміти терміни.

Про журі та атмосферні вечори

Щодо членів журі, то вони були об‘єктивними в виставленні балів та йшли на контакт з командами в разі, якщо нам потрібна була допомога. Значну роль зіграли і ведучі ігор, адже допомагали розслабитися час від часу жартуючи. Крім того, після закінчення боїв кожного дня журі проводили тематичні вечори.

Наприклад, був показовий бій, де самі ж члени журі виступили в ролі учасників. В такій гумористичній формі вони натякнули та показали нам наші недоліки.

Про нашу перемогу та поразку

Наша команда пройшла в півфінал, на якому ми здобули третє місце, і ми щасливі , з розумінням того, що вже все позаду і в нас є один вільний день, повернулися в гуртожиток, де відсвяткували особисту перемогу тортиком.

Четвертий день складався з екскурсії для команд, які не брали участі у фіналі, підготовки команд-фіналістів до головної події дня і, відповідно, фінальної гри. Екскурсію ми проспали , але влаштували свою: гуляли по місту, досліджували кав‘ярні і насолоджувалися останнім днем, до речі тоді навіть сонце з-за хмар виглянуло і не так холодно було.

Про фінал та битву капітанів

У фіналі за перемогу боролися чотири команди ­– три харківських та одна полтавська. Цікавим є те, що задачі на фінал буди абсолютно нові , тобто за ніч та половину дня команди повинні буди підготувати декілька нових доповідей та медіа-матеріали до них. Конкурс капітанів, з якого розпочиналася кожна гра, був ще цікавішим, ніж зазвичай. В коробки, у яких попередньо були зроблені отвори для рук, поклали колби і завдання капітанів полягало в тому , що вони мали на дотик впізнати колбу та написати її назву. Перемогла одна з харківських команд. Ми зустрічалися з нею під час чверть- та півфіналу і впевнено можу сказати, що команда дійсно сильна і заслуговувала на перемогу.

Про враження

Ну а наш п‘ятий день складався з чотиригодинного повернення до Луцька, а вже тоді додому. Ми спізнювалися на автобус, а під час однієї з зупинок ми взагалі мало не залишилися в Кременці без речей.

Хочу сказати, що це було неперевершено. Я досі під враженнями і дуже сильно хочу повернути час і знову пережити це все. Ті вечори в гуртожитку, підготовка, наші спізнення, ігри, абсолютно все, що відбувалося там, залишиться в моїй пам‘яті у вигляді приємних емоцій та спогадів ще надовго.

Крістіна ТИМЧИШИНА