Як 22-річна спортсменка вчителює у Линівській школі
-
-
>
-
>
-
>
ФОТО
965
У куточку линівської школи перед спортзалом (великий спортзал, то ще один козир закладу, крім музею) є її маленька робоча кімната. Кабінетик зі столом та поличками на стіні. На полиці з обгортки книжки сміється зірковий тренер ФК «Волинь» кращих її часів Віталій Кварцяний. Біля нього висять чиїсь медалі за …жіночий футбол. Анні Нижник – всього 22. От вона і є одна з тих молодих, хто дивом лишився в Линеві. І хто теж пробував, які вони на смак – польські заробітки.
Про це пише Олена Лівіцька на сайті Перший.
«Наша Аня», – тепло кажуть про неї в школі.
Аня – вчителька фізкультури. У минулому вихованка одного зі спортивних інтернатів у Костополі. Чемпіонка та перспективна футболістка. Усі її грамоти нині прикрашають стіни маленького кабінетика в школі Линева.
Ми просимо її розповісти, як працюється і чи не гнітить робота. «Навпаки», – всміхається Аня. Тут, каже, легко, бо все навколо рідне, бо колеги – твої вчорашні вчителі, а дітей знаєш, мов своїх.
Крім уроків фізкультури, Аня має ще й години інклюзії. І коли вона говорить про одну зі своїх вихованок, в Ані горять очі.
«Раніше ця дівчинка говорила лише склади. А з першого вересня стала казати на мене «Аня», а на Ярофеївну - «Ліля». І змінюється на очах… – тішиться маленьким успіхом маленької учениці 22-річна «фізкультурничка».
До спорту Анну заохотив тато. Як у багатьох малих селах, в Линеві теж щозими шкільний спортзал стає місцем для дозвілля. І раніше, і зараз молодь часто проситься сюди пограти у футбол, бо жодного іншого місця, де якось змістовніше можна провести вечір у своєму селі, тут нема. Так грати футбол ходив її тато, брав з собою донечку. Та дивилася, а потроху закохувалася у цю гру. Згодом просилася й собі. Зрештою Аня проторувала дорогу до спортінтернату в Костополі. То був час поїздок на змагання, шаленої роботи над собою, медалей і перемог… Далі здобула ще й фах юриста у волинському виші. З'їздила навіть на заробітки.
Зрештою таки ризикнула піти працювати в школу, повернутися у спортзал… Сьогодні вчителька здобуває освіту за тим фахом, за яким і працює.
Як завше, цей шкільний спортзал на чимало вечорів перетворюється на локацію для дозвілля.
«Нам і шкода того спортзалу, щоб тут грали вечорами, і водночас мусимо йти на поступки. Хоч і прибирати після цього треба, і відповідальність нести. Але от наш Микола Вікторович все-одно щоразу йде, відкриває двері і чатує, щоб все було добре. А грати м’яча приходять навіть з сусідніх сіл, бо там навіть того, що тут, нема», – розповідають у школі.
Спортзал – не єдиний «козир» линівської школи. Безперечний і найбільший – ще один: музей. Коли колектив цікавився, яка ж доля у разі закриття чекає на експонати Левчанівської та власне музей, то чув: хай це їх не цікавить. На щастя, у Линеві є ще ті, кого це справді цікавить.
Читайте також: У Линеві зберегли домашню бібліотеку Ірини Левчанівської
