19 серпня – День пасічника Бджолярство, яке передалось у спадок від діда – прадіда

«Дід Василь хотів бачити мене пасічником… А я й не проти був, бо душа лежить до цього…»

З самого ранку прямую однією з вуличок Колпитова до будинку Сергія Андрійчука – сільського голови. Місце його проживання уточнюю у місцевих жителів. 

– Знайти буде неважко. По вуликах впізнаєте. Вони там по обидва боки хати, - підказують перехожі.

Поки мій погляд шукає ті вулики, мимоволі розмірковую над таким: чи то бажання Сергія Михайловича пасічникувати заявило про себе нещодавно, а чи передалось у спадок від діда – прадіда. Приглянулась більше остання версія. Це підтвердив і пан Сергій, якого зустріла за роботою саме біля бджіл.

- Пасічників багато у нашій родині: прадід Талімін займався бджолярством, дядько з Горохова має 60 вуликів, мама у свої 68 років ще добре справляється з такою роботою, утримуючи 13 вуликів. По татовій лінії – мій дід Василь також пасічник. А я, відколи себе пам’ятаю, часто пропадав у селі Верхостав Горохівського району на пасіці діда Василя – маминого тата, який все життя займався бджолярством. Він працював і в колгоспній пасіці, і мав особисту. В кожній було близько ста вуликів. Ми, внуки, приїжджаючи на канікули, допомагали чим могли – рамки збивали, натягували на них дроти, вулики чистили… Дід дуже хотів бачити мене пасічником. А я й не був проти – бо душа лежить до цього, - розповідає Сергій Михайлович.

Своє захоплення бджільництвом Сергій Андрійчук вдало поєднує з основною роботою. Ось уже більше десятка літ є сільським головою в Колпитові. Дивуюсь, як встигає скрізь… А ще ж господарку сім’я має, городи – все як і заведено в селі… Нині, як каже, гектар поля засіяв фацелією – спеціально для бджіл. Цей рік, до речі, за словами Сергія Михайловича є неврожайним. Вплинули несприятливі погодні умови. А от два попередніх сезони навпаки порадували всіх своєю щедрістю.

- Робота пасічника є захоплюючою, але дуже клопіткою, - зауважує мій співрозмовник. – Займаюсь бджільництвом вже близько 10 років. Гаряча пора починається ще з весни. Найважче приходиться, коли рояться бджоли. Головна робота в травні – наростити бджолину сім’ю. Також приходиться турбуватись, щоб вистачало корму комахам. Обов’язково слід обробляти пасіку від кліщів… І ще багато є різних нюансів, якими не можна знехтувати чи забути про них. Бо займатись бджолярством – робота не для лінивих. Якщо сьогодні чогось не зробив – завтра може бути пізно. От зараз, наприклад, я скорочую рамки і готую гнізда на зиму. А ще пасічник має бути добрим і не скупим, адже бджоли це дуже добре відчувають, - ділиться тонкощами своєї справи Сергій Михайлович.

Вуликів у нашого затятого бджоляра є 30. Майже всі виготовлені його руками. І не дивно. Адже за професією – столяр-паркетчик. В роки навчання добре освоїв і художню різьбу по дереву. Ці навики знадобились при виготовленні меблів для дому і не тільки… Он при вході до пасіки красується ековулик – така собі «бджолина лікарня», що чудодійно зцілює не тільки тіло, а й душу.

Зацікавлено розглядаю решту вуликів, що виструнчились рядами… Серед них і старенький – той, що залишився у спадок від діда. Ним дуже дорожить пан Сергій і вважає своїм талісманом. Багато «бджолиних хаток» прикрашені малюнками і це надає пасіці святковості.

- Розмальовування – це вже справа рук доньки Світлани, - гордо каже пан Сергій. – Вона в нас натура творча. Ось і такого – екзотичного вулика – маємо. Це наша спільна робота: донька розмалювала, а я вирізьбив, - доповнює, вказуючи на вулик із зображенням кремезного вусаня. - Щоб працювати з бджолами, треба багато мати знань, - зауважує мій співрозмовник – Інформацію черпаю з Інтернету, читаю журнал «Пасіка», часто дідові книжки стають в пригоді. Але найшвидше досвід черпається з практики. …

Поки спілкуємось, бджоли, знай собі, трудяться безустанну, не звертаючи на нас уваги. За турботу своєму господарю віддячують медом – безцінними природними ліками. Асортимент побачених солодких смаколиків вражає. Це мед в сотах, медовуха, мед з насінням льону… З лікувальною метою пропонується забрус, підмор, віск, настоянка воскової молі.

Милують око стильно оформлені медово-подарункові набори. До речі, бджоляр має навіть свою фірмову етикетку. Його пасіка паспортизована. А продукцію належно оцінили не тільки в районі та області, а й за кордоном – в Данії, Німеччині та інших країнах.

Напередодні Дня пасічника Сергій Андрійчук шле всім колегам – бджолярам району, найтепліші вітання. Бажає меду побільше, а проблем поменше. А ще – щоб це заняття завжди радувало душу.

Людмила Мельничук.

Фото автора