Жовто-блакитні клумби, молодь у вишиванках і ніяких ворожих настроїв: 70-річна жителька району поділилась враженнями від поїздки на Донеччину
-
-
>
-
>
-
>
1363
Вправна вишивальниця і добра господиня Зінаїда Гальчун з села Високі Цевеличі розповіла про свою мандрівку в Маріуполь. У місто, яке колись було під контролем сепаратистів і російських найманців, пенсіонерка вирушила, щоб після тривалої розлуки відвідати самотнього брата і допомогти йому в хатніх справах.
«Від тієї затії мене відмовляли подруги і сусіди, мовляв на Сході нас не чекають, там війна, обстріли… За мирних часів треба було їхати. Якась пересторога і страх були, бо в новинах часом таке показують… Та братові дітей Бог не послав, тож моя підтримка була конче потрібна. От і зважилась» – говорить співрозмовниця.
Односельці давали Зінаїді настанови: мінімум спілкуйся з місцевими і то тільки російською, нікому не кажи звідки прибула і добре ховай гроші. Але жінка була налаштована оптимістично.
«В рідній країні своєї мови цуратися – ото вже ні…», – думала про себе. Більше того, як і планувала, нарядилась в свою улюблену вишиванку.
«В потязі розговорилась з жіночкою моїх літ. Вона їхала додому – в Маріуполь. Коли ж довідалась, що я з Волині, то трохи насторожилась. Але невдовзі ми вже мало не обіймалися, пригадавши історію нашої багатостраждальної Батьківщини. На радощах я навіть поділилась з новою знайомою заздалегідь заготовленим «тормозком», як колись це робили наші земляки зі «східняками», замученими голодом» – продовжує розповідь.
Несподіванки чекали на Зінаїду Михайлівну вже після прибуття до пункту призначення. Від брата жінка й раніше чула, що в Маріуполі в більшості людей проукраїнські настрої, проте переконатися у цьому особисто було дуже приємно.
«Душа раділа, коли їхала цим містом. На будинках, гаражах, адмінприміщеннях – скрізь майоріли національні прапори. Більшість вивісок і табличок написані українською, спеціально придивлялася до кожної. А на центральних вулицях цвіли барвисті жовто-блакитні квіти і гуляла усміхнена молодь в національному вбранні. Яким же було моє здивування, коли в тролейбусі водій повідомив, що для тих, хто сьогодні одягнений у вишиванку, проїзд безкоштовний» – гордо констатує співбесідниця.
В брата Зінаїда Гальчун гостювала десять днів. Наговорились до схочу та і роботу трохи підігнала. А у вільний час жінка просто гуляла вулицями, розглядала усе довкола. Як не знала кудись дороги, то в тутешніх жителів питала. Звичайно ж, говорила з усіма – і випадковими перехожими, і продавцями в магазинах, і шоферами громадського транспорту – лише на рідній мові.
«Там Україна… Люди привітні, доброзичливі, хоча й російськомовні. Усі вони хочуть лиш одного – миру! Та, на жаль, вечорами в місті чутно постріли, які долинають зі сторони Широкиного» – підсумувала свою розповідь наша краянка.
Павло КОСТЮЧКО
На фото Зіна Гальчун з братом
