Чотири синочки і три дочки – у подружжя Сахнюків із Шельвова. БЛОГ

14 Вересня 2018, 09:00

1881

Родина Сахнюків

Як чудово мати велику родину – перше, що спало на думку. Тож одного дня вирішила ближче познайомитися з цим чималеньким сімейством. Садибу Віктора та Валентини довго шукати не довелось. Вичислила за випраним дитячим одягом. А його сушилось аж чотири шнурки.

– Це так майже щодня, – відповідає на моє здивування пані Валентина. – Вже і не уявляю, як то раніше не мала пралки-автомату. Тепер нема з тим проблем.

Дивилась я на цю миловидну молоду жіночку і не могла уявити, що її найстаршому синові вже 21. А всього діток у подружжя Сахнюків семеро – 4 сини і 3 донечки. Застала четверо з них – таких милих, гарненьких, скромненьких – дванадцятирічного Дениса, десятирічного Дмитрика, дворічну Вероніку та найменшеньку – однорічну Анну. Вони весь час крутились біля мами. Тато в цей час був на роботі (працює обхідником в обленерго).

– Залишились з нами тільки дошкільнята і школярики, – всміхаючись каже пані Валентина. – Артем – найстарший, за спеціальністю – муляр-штукатур, в Луцьку нині на роботі. 20-річна Настя вже заміжня, проживає на Львівщині. Вона у нас спортсменка. Коли навчалась у технікумі, завжди займала призові місця з бігу. Має три медалі з цього виду спорту. А 18-річний Валентин щойно закінчив Луцький коледж, за спеціальністю – електромеханік. Нині на практиці.

Зачувши ім’я сина (яке співзвучне з ім’ям мами) цікавлюсь, як Сахнюки вибирали імена дітям.

– Валентин названий на мою честь, – гордо каже мама Валентина. – Артем сам собі ім’я приніс, бо народився 26 квітня. Аня і Настя названі на честь бабусь, Дмитрик – як і дідусь з Маневиччини. Дениском назвати синочка – моя ідея, а Веронікою – захотіла так старша сестричка Настя.

– Маючи чималеньке сімейство, певно треба, щоб завжди велика каструля їжі стояла на плиті, - кажу.

– Та ще й не одна, – підхоплює сказане мною Валентина. – Бо Денис, наприклад, дуже любить український борщ. Але не їсть дерунів, смаженої картоплі. А Валентин навпаки – їв би щодня страви з картоплі. Добре, що найменші дівчатка неперебірливі. Але цілий день одну і ту ж страву діти не будуть їсти. Так що на кухні, як не крути, часу доводиться багато проводити.

Діти в них, як каже багатодітна мама, є великими помічниками. От, нині Дмитрик і Дениско допомагають татові будувати дитячий майданчик. Вже мають хатинку, гойдалку. Хлопці й за сестричками Веронікою та Анною доглядають. Навіть уроки вчать по черзі: поки Денис виконує домашні завдання – Дмитрик грається з сестричками. І навпаки.

– Коли діти маленькі, то ми завжди з манежиками в полі. З усім помаленьку справляємось. Найважче тільки тоді, коли хвороби надокучають. А ще мрію про той час, коли зможу виспатись досхочу, – ділиться моя співрозмовниця.

Сахнюки не тільки городи обробляють, а й господарку чималу мають: двоє коней, поросята, теля, птаство. На допомогу від держави (860 гривень на дитину до трьох років), звісно, що прожити нереально. Нині готують необхідні документи для отримання соціальної допомоги. Так як старших дітей Сахнюків я не мала можливості побачити, Валентина Миколаївна запропонувала переглянути сімейні фото. Вся малеча дружно попрямувала за нами до кімнати. Весь час, поки ми спілкувалися, вони й собі розглядали світлини, по-своєму їх коментуючи – й ні кроку від мами (на фото). Пані Валентина каже, що так завжди: де мама – там і вони.

Коли запитала в дітей про мрії, Дмитрик не задумуючись відповів: «Хочу швидше вирости, щоб мамі допомагати». А ще хлопчику подобається професія поліцейського, а його братик Денис мріє стати футболістом. Вся малеча завжди радіє, коли приїжджають до них старші братики та сестричка з сім’єю. Гуртом багато роботи встигають переробити. А на свята Сахнюки обов’язково збираються в повному складі за родинним столом. Невдовзі для цієї дружної багатодітної родини знову буде вагома причина для зустрічі. Адже пані Валентина має отримати почесне звання «Мати-героїня».

– Чи думали колись, що на вас чекає доля багатодітної мами? – питаю. – Аж ніяк! – каже жінка. – Хоча й не дуже дивуюся. Бо батьки мого чоловіка, які проживають у Новосілках Маневицького району, також виховали 7 дітей. Дві доньки та п’ятеро синів мають. Кажуть, що діти – квіти нашого життя. І це так. Для батьків вони ще є потіхою, радістю, гордістю…

Сім’я Валентини і Віктора є щасливою, бо уквітчана гучним дитячим щебетом. А ще – багатою, бо їх багато!