Для далекобійника із Хорова найрівніша дорога та, що веде додому

Навіть мені – людині з майже нульовим водійським стажем, після розмови з Вадимом захотілося сісти за кермо транспортного засобу і вирушити в якусь мандрівку. Досвідчений водій цікаво розповідав про свої маршрути, які пролягали не тільки у різні куточки нашої країни, а й далеко за кордоном. Між тим не приховує: романтики у цій професії мало, бо ніколи не знаєш, що чекає за наступним поворотом.

У Вадима душа лежала до техніки ще зі шкільної парти. Власне, і спеціальність в інституті згодом відповідну здобув – інженер автотранспорту. А от першим місцем роботи стала одна із Луцьких фірм, куди ще зовсім молодим хлопцем влаштувався далекобійником. Незвідані маршрути, як каже, тоді хоч і здавались складними, проте в дорогу закохався відразу. Це й спонукало згодом оформитись приватним підприємцем, придбавши власне вантажне авто Рено Магнум.

«Справи спочатку йшли непогано, були замовлення на доставку різного товару, тож вже через рік я купив й другу таку фуру. Але склалось так, що в 2014 році через економічну кризу і суттєве зростання курсу долара довелося швидко спродати усю техніку, щоб виплатити чималі кредити. Тоді у мене просто опустились руки. Розумів, щоб на цьому поприщі побудувати вдалий бізнес, треба мати вантажівок зо п’ять. І при цьому лише дві з них приносили б реальні доходи, а решта працювала на паливно-мастильні матеріали, дороговартісні запчастини, заробітну плату працівникам та інші витрати», – із сумом констатує співрозмовник.

І хоча через нестабільність в державі про власну справу Вадимові довелось забути, від улюбленої професії він й не думав відрікатися. Аби належним чином забезпечувати свою сім’ю, працювати подався в сусідню Польщу. Доставляв із Варшави автозапчастини до різних країн Європи. Франція, Іспанія, Італія, Чехія, Словаччина – де тільки не довелося побувати у рейсах хорівчанину.

«Попри незнання мов, за кордоном мені працювалось навіть простіше, як на батьківщині. В Україні, бувало, поки доберешся до пункту призначення, то ще кілька кругів незнайомими вулицями намотаєш. А за «бугром» усе врегульовано, тож без особливих проблем з допомогою гугл-карти за навігацією знайдеш будь-яку фірму, гуртівню чи склад. За мінімальної комунікації із замовниками відбувалися і усі відвантаження товару, що дуже зручно для водіїв-іноземців. Серед інших переваг Європи – хороші дороги, зі знаками на кожному кроці і чудовою розміткою. Для тирів є безкоштовні паркування, де водії можуть навіть душ прийняти. А коли у твоєму розпорядженні ще й новеньке авто зі зручним спальним місцем, кондиціонером та холодильником в кабіні, як було тоді у мене, то робота дійсно видається казкою, – говорить Вадим.

Насправді ж у цій справі не усе так гладко. Як в когось на трасі, скажімо, пробилось колесо чи трапилась інша технічна поломка – то це, каже співрозмовник, ще невелика біда. Між далекобійниками, мовляв, існує певна професійна солідарність: завжди простягнуть попутнику руку допомоги. Проте, бувають і ситуації, коли чекати помочі просто немає звідки. Вадим Мельник пригадав випадок, як колись, доставляючи двадцять тонн яблук в Горлівку, ледве сам не залишився без фури. На блок-пості, каже, сепаратисти хотіли її конфіскувати разом із товаром, коли почули із кабіни українську мову.

«Он что по английски разговаривает? Ану вылезай и открой прицеп!» – ці слова тоді добре запам’яталися. Бо як тільки я вийшов з машини, хтось добряче вдарив у спину прикладом автомата. Прокинувся вже на землі зв’язаним. В такому полоні протримали кілька годин – аж поки приїхав замовник (місцевий житель) і заплатив викуп», – зітхає наш земляк.

В спокійній і розміреній Європі подібних казусів з Вадимом ніколи не траплялось. Там, каже, і умови роботи хороші були, і зарплатня достойна. От тільки розлучатися на тривалий час (вахта в Польщі тривала щонайменше пів року) з коханою дружиною і не бачити як росте кількарічна донька більше не хотілось. З думкою, що усіх грошей не заробиш, чоловік таки прийняв рішення бути ближче до рідних.

Вже другий рік Вадим Мельник надає послуги з доставки товару молокопереробному підприємству Львівщини – «Галичина». Має тільки три маршрути по Україні – в напрямку Дніпра, Харкова та Одеси. Робочий графік його тепер повністю задовольняє, адже працює лише два тижні на місяць. На кінець розмови, відповідаючи на моє питання щодо стану вітчизняних автошляхів, неочікувано резюмує: «До європейських доріг нам ще, звісно, далеко, але основні магістралі ремонтують. Моєю ж найрівнішою дорогою лишається та, що веде додому».

Павло КОСТЮЧКО